Ґарґантюа і Пантаґрюель

Панурґ. Скільки можна дристати? Пора зважитись на щось.

Труйоґан. Я не проти.

Панурґ. Стривайте. Звідси спускати вам кров я вже не можу, то я відкрию вам іншу жилу. Самі ви жонаті чи нежонаті?

Труйоґан. Ні те, ні се, і все заразом.

Панурґ. Царице Небесна! Мене піт пройняв, хай йому грець, і в кишках усе похололо. Всі мої фрагми, метафрагми і діяфрагми стали рогом у ворочку моєї тями, тужачись на ваші висловлювання і відповіді.

Труйоґан. Мене це не бентежить.

Панурґ. Но! Но! Поганяй на всю витягу! То що, щирий наш друже, ви жонаті?

Труйоґан. Так мені здається.

Панурґ. Жонаті вдруге?

Труйоґан. Можливо, що й так.

Панурґ. А в першому шлюбі були щасливі?

Труйоґан. У цім нема нічого неможливого.

Панурґ. А вдруге як маєтеся?

Труйоґан. Так, як мені суджено.

Панурґ. Але як саме? Щиро — ви щасливі?

Труйоґан. Надісь.

Панурґ. Ісусехристе! Ношею святого Христофора свідчуся, легше з дохлого осла бздо витягти, ніж з вас якийсь висновок. Але я не дам собі в кашу наплювати. Отож, щирий наш друже, докопаємось, князеві пітьми на зло, до істини. Чи ви ходили в рогачах? Звертаючись до вас, я маю на увазі, що ви тут, а не десь там, за грою в гилки.

Труйоґан. Ні, як того не захотіла доля.

Панурґ. Плоттю присягаю, я відступаю, кров'ю присягаю, я зарікаюсь, тілом присягаю, я здаюсь! Він невловний.

При цих словах Ґарґантюа підвівся і сказав так:

— Хвала трудам Господнім! Бачу, світ до зросту доходить відтоді, як відкрився мені вперше. Як ми повилюднювали! Отже, найученіші і наймудріші філософи повходили нині у фронтистерію[305] і в школи пироністів, апоретиків[306], скептиків та ефектиків[307]. Дяка Богові! Далебі, тепер легше буде злапати левів за гриву, биків за роги, буйволів за морду, вовків за хвоста, цапів за бороду, птахів за лапу, та вже таких от філософів ніхто на слові не піймає. Бувайте, любі друзі!

З цим словом він покинув товариство. Пантагрюель та інші поривалися його провести, але він зупинив їх.

Коли Ґарґантюа пішов, Пантагрюель звернувся до гостей:

— У Платона в Тимеї учасників рахували на початку зборів; зате ми, навпаки, порахуємо наприкінці. Один, два, три… А де ж четвертий? Де наш друг Брідуа?

Епістемон сказав, що він був у нього, але не застав удома. Возний мирлензького парламенту в Мирлензі прийшов по нього і заявив, що сенатори вимагають від нього пояснень щодо ухваленого ним вироку. Ось чому він вирушив напередодні, щоб явитися вчасно й уникнути кари за неявку.

— Цікаво (сказав Панурґ) мені знати, про що тут ідеться. Ось уже понад сорок років, як він суддя у Фонбетоні. За цей період він вирік понад дев'ять тисяч остаточних присудів. Верховний суд мирлензького парламенту розглядав апеляції на дві тисячі триста дев'ять ухвалених ним вироків. Усі його постанови після розгляду у вищій інстанції були ратифіковані, схвалені і конфірмовані. Скаргам не дано ходу. І ось як нині його, на схилку віку, викликають особисто, його, хто в минулому так свято пильнував своїх обов'язків, виходить, він у халепу вскочив. Щоб правда кривду перемогла, я хочу стати йому до порятунку. Знаю, що зло у світі підводить нині голову, треба будь-що відстоювати справедливість, а тому, щоб уникнути всяких сюрпризів, я маю намір узяти цю справу на пильну увагу.