Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Володарка Мертвих сумнівалася лише секунду. Підійшла до Фалміна, обережно взяла його за руку і ніжно, наче коханого чоловіка, поцілувала в губи.
— Тебе, — прошепотіла Смерть.
Епілог
— Коли цьому прийде кінець? — звучить його голос.
— Ніколи, — відповідає Смерть, із рота якої капає кров. — Кінець — це не я, Фалміне. Кінець — це зупинка, це відмова рухатися далі. Саме це і є кінцем, чаклуне, саме тоді все закінчується! Віра змушує рухатися! Не втрать її, Фалміне, інакше втратиш усе!
Сонце все ще не з'являлося із-за хмар. Ворони літали довкола, наче очікуючи на грандіозну битву, де вони могли добряче поживитися. Третій день поспіль мів сніг, а в обличчя без перестану била льодяна прохолода. Вершини Білих гір, що розляглися зліва, зараз здавалися аж занадто білими на фоні сніжних заметів.
Фалмін на четвертий день подорожі нарешті вибрався із сніжної пастки, вивів Гора на більш тверду землю, яка тим не менш також була всіяна сніжним покривалом.
Чаклуна уже нудило від цієї погоди.
Вітер дув йому у спину, але дивиною було і те, що щось свистіло прямо попереду. Пришвидшивши коня, Фалмін вирішив перевірити, але, як не намагався, нічого окрім білизни побачити не зміг. Довелося рухатися далі.
Приблизно через годину мандрів виїхав на невеличкий пагорб. Прямо внизу, у заглибині, розкинулося величезне озеро Люнмарв, яке було вкрите льодом увесь рік. Фалмін пам'ятав, що йому говорили про це місце, особливо згадувалися слова жителів містечка Довгокіс, яке розмістилося неподалік. Жителі стверджували, що тут зникали люди. Десятками. Не заважаючи на всі обставини, це озеро було найкоротшим шляхом для чаклуна. А додаткового часу у нього не було.
З'їжджаючи крутим схилом донизу, Фалмін не відриваючи очей дивився на безмежні льодяні простори замерзлого озера, яке виглядало неосяжним. Ялинкові та соснові ліси, що лежали обіруч, щільно вклинилися до самого берега, роблячи із усього цього прямий білий коридор. Ним чаклун і повинен був проїхати.
Як тільки підкови коня ступили на замерзлу кригу, спиною Фалміна побігли огидні слимаки. Таке бувало тоді, коли він відчував небезпеку. Це місце віддавало смертельним привкусом.
Чаклун мимоволі поправив арбалет, що висів у в'юках поруч із ним. Гор, хоча і йшов слухняно тріскучим льодом, час від часу зупинявся, відмовляючись крокувати цим моторошним коридором.
Між дерев не було жодної живої душі. Фалмін ретельно вдивлявся краєм ока у темінь, що панували між засніженими сосонками та ялинами.
Усе, здавалося, завмерло.
Чаклун збагнув, що навіть вітер, який до цього голосно свистів йому у спину, зараз кудись подівся, злякався цього місця.
Не витримавши, він зіскочив з коня на твердий лід, який роками не розмерзався і міг витримати майже будь-яку вагу. Обережно зняв зі спини коня металеву скриню, поклав на землю. Всередині, викладені в чотири ряди, лежали оплетені мотузочками бомби. Чаклун дістав «Летюгу» і «Вихор», почепив собі на пояс. Потім ретельно перевірив тятиву на арбалеті і капсулу для отрути і, тримаючи його у руках, рушив вперед. Гор стояв позаду, здивовано спостерігаючи за діями господаря.
Фалмін крок за кроком просувався далі, дивився вперед, мружачи очі. Під ногами скрипіло, але він знав, що цей довголітній лід не зламається.
Принаймні, так він думав.
Тієї миті, коли між дерев знову засвистів вітер, крига під його ногами проламалася. Фалмін відскочив назад, намагаючись втримати рівновагу. Здійнявся пил зі снігу, прямо попереду вибухнула вода із кригою. Щось люто заричало.
— О сука! — викрикнув Фалмін, побачивши у хмарі снігу велику шиповану морду і, як йому здалося, неосяжні за розміром крила.
Із завіси снігу, яка досі не опустилася, вилетів п'ятиметровий хвіст, всіяний білими загостреними шипами. Вдарило поруч із чаклуном, крига проламалася, бризнула вода. Фалмін перекотився, лежачи на спині, вистрілив із арбалета у велетня. Почув рев. Завіса снігу миттю розвіялася, на нього мчала крилата бестія.
Сірий дракон, який на щастя не відносився до класу вищих, летів над самісінькою кригою.
Фалмін вскочив, відкинув арбалет, дістав «Летюгу» і метнув. Взірвалося біля лівого крила, коли дракон був уже зовсім поруч. Від вибуху той відхилився, заричав, але не впав. Мав обпечене крило та бік, що ще більше розізлило велетня. Він налетів на чаклуна, схопив його своїми пазурами. Гор від переляку піднявся дибки, із подивом дивився, як його господар пролетів повз нього і гупнувся аж в двадцяти кроках позаду. Почув, як той стогне і лається.