Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Як і кожна матір, я бажаю своїй доньці лише найкращого, Фалміне. — Катрін наважилася підійти до чоловіка, присіла поруч, обійняла його за плечі і спробувала зазирнути у вічі. — Ми із тобою крові од крові дракони, колись я була іншою, мала життя, яке докорінно відрізнялося від нинішнього. Я також відмовилася від багатьох речей, як і мої батьки, які будучи чистокровними драконами перевтілилися в людей та влилися в їх суспільство, стали частиною цього світу, що колись взяв гору над світом драконячим. А тепер у нас є донька, в якій тече кров вищих драконів, і до того ж бога-дракона Затрігдіра. Вона може використати це, повернути велич нашому роду та расі. І ти міг би, якби не відмовився від свого дару, від своїх предків. Але я не збираюся із цим миритися, і саме тому звернулася по допомогу до людини, яка здатна допомогти нам…
— Ти не отримаєш Ельгіду.
Катрін запнулася, застигнута зненацька словами Фалміна. А точніше тоном, із яким він їх сказав. Вона повільно забрала руки від чоловіка і заціпеніла, адже відчула неймовірно потужну та небезпечну енергію, що почала потоком виходити від Фалміна.
Дощ затарабанив у шибки вікон, вітер завив, загриміло і вже через декілька секунд небо освітила блискавка.
Жінка від цього звуку мимоволі зітхнула, а тіло її напружилося. Вона підвелася і навіть не відчула, як долоні її почали нагріватися, а губи були готові будь-якої миті проговорити закляття.
«Якщо він мене примусить, я не буду мати виходу…»
— Ми дракони, Фалміне, і така наша природа. — вона показово глянула на його ліву руку, вкриту драконячою лускою — результат неповної трансформації, клеймо, із яким Фалмін жив більшу частину свого життя. — Навіть не заважаючи на те, що ти вбиваєш власних братів по-крові, що ти ненавидиш їхню природу, але сам є таким же. Я не збираюся відсиджувати та робити вигляд, наче нічого не можу змінити. Прийшов час помститися людям за зраду, і Ельгіда відіграє в цьому основну роль. А я захищу її і навчу, наведу на правильний шлях…із тобою чи без тебе.
Катрін була вправною чародійкою, вважалася однією із найкращих серед собі подібних…Однак Фалмін вскочив настільки швидко, що вона не встигла навіть проговорити закляття. Він схопив її за шию драконячою рукою, підняв над землею та стиснув. Жінка захрипіла, билася ногами та руками, намагалася хапнути повітря ротом і спробувати промовити закляття. Фалмін смикнув, загарчав, наче звір, притиснув її до стіни і зазирнув у вічі.
«Цей погляд… — встигла подумати Катрін, споглядаючи, як очі її чоловіка трансформувалися в дві чорні прірви із синім вогнем, що яскраво палав в їх глибинах. — Драконяча кров…Ельгіда…»
— Я кохав тебе, більше за своє життя, — сказав Фалмін голосом, який точно не міг йому належати. Він трішки ослабив хватку, аби Катрін могла ковтнути повітря, і тоді додав уже своїм голосом: — Але тепер Ельгіда є моїм життям, і я нікому її не віддам, Катрін. Навіть тобі.
Цієї миті обличчя Фалміна потемніло, його розум затуманився і голоси в голові вибухнули вихором злості та люті, підштовхуючи його зробити те, чого б ніколи не зробив справжній Фалмін.
Він востаннє подивився в благаючий та наляканий погляд жінки. І тоді його рука на її тендітній шиї смикнулася. Хребці грустнули, наче гілки під ногами, вигнулася під неприроднім кутом. Обличчя Катрін завмерло в здивованій гримасі, почало синіти, а тіло обмякло.
Фалмін повільно поклав тіло покійної дружини на підлогу, а його обличчя пом'якшилося, наче він пробудився від страшного сну. Він подивився на обличчя жінки, яку не зважаючи на все кохав впродовж усіх цих років. Яка подарувала йому доньку…і зрадила із людиною, яка захотіла цю дитину забрати.
Фалмін відчув запаморочення, впав на коліна і схопився за голову. І тоді під нарощуваний шум вітру та дощу закричав нелюдським голосом, почав рвати на собі одяг від відчаю та болю, що заразила його тіло подібно вірусу і зараз роз'їдало шаленим вогнем. Він опустив голову на тіло дружини, закричав, вивільнюючи увесь біль.
Небо плакало разом із ним, а вітер відносив його крики подалі, за горизонт, аби ніхто не почув цього відчаю та страждань.
У вухах Фалміна зашуміло, було відчуття, наче голова розривається повільно на декілька частин, але він переборов це, принаймні намагався не зважати. Лише за мить збагнув, що несеться на коні, оточений темрявою. Попереду височіла стіна із густого туману. Туди він і гнався.
Позаду зненацька почулися вигуки й крики, звуки різанини. Чаклун повернув голову на ходу і побачив силуети в тумані. Побачив, як одні ріжуть інших своїми мечами та перначами. А потім почув крик.