Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
«Я вже багато думав про це!.. І думаю знову й знов… Звичайно, я, можливо, надто переймаюся власними образами! Надто поглинутий своїми спогадами!.. Можливо, я не зовсім справедливий… Боже праведний! Іноді я все-таки мав слушність!.. Запевняю тебе! Але найбільше мені шкода… того, що я розгубив дорогою… звичайно, ненавмисне! ненавмисне! Найзворушливіші і, можливо, найпотаємніші, найніжніші спогади… Далеко не всі не визнавали мене!.. Людська підлість має межі! Так! Окремі піднесені душі, які ще є в цьому світі, зуміли оцінити мою безмежну щирість! Ось! Ось! Ще одне!..» Він витягував навмання листи, мемуари, цілі томи своїх спостережень… «Зараз прочитаю тобі одне з них!»
«Шановний Куртіаль, любий учителю та великий пророче! Тільки завдяки вам і вашому чудовому та точному телескопу (родинному) я зміг розгледіти вчора о 2:00 зі свого власного балкона весь Місяць в його повному обсязі, гори, річки та навіть, я думаю, ліс… Можливо, навіть озеро! Я сподіваюся побачити також з моїми дітьми наступного тижня Сатурн, як це виділено (курсивом) у вашому «зоряному календарі», та потім «Бельгофор» в останні дні осени, як ви самі про це написали на сторінці 242… Завжди з вами тілом, серцем та розумом тут і в зірках!
Наново народжений».
Він завжди зберігав у своїх бузково-фіолетових теках усю цю захоплену балаканину. Всі інші загрозливі, невдячні, мерзенні листи він спалював одразу. У всякому разі, він намагався дотримуватись узвичаєного порядку… «Скільки отрути в цьому диму!» — вигукував він щоразу, спалюючи чергову гидоту… Наскільки б зменшилось у світі зла, якби всі так чинили! Думаю, що захоплені листи він писав собі сам… Щоб показувати їх відвідувачам… Але він ніколи мені в цьому так і не зізнався… Іноді траплялися ексцеси… Він не відчував повного схвалення з мого боку. Він розумів, що я вірю аж ніяк не всьому. І ні сіло ні впало раптом починав горлати на мене… Я йшов годувати голубів або спускався до «Завзятого»…
Окрім цього, я ходив робити за нього ставки в «Заколот», на розі Пасажу Радзивілл. Його більше влаштовувало, щоб це робив я, оскільки в очах клієнтів це могло йому зашкодити… На Картуша та Лісістрату завжди у Венсенн, перша в галопі… І гоп! ля-ля!..
«Скажеш, що це твої монети!..» Він був винен усім букмекерам. Йому зовсім не хотілося, щоб його зайвий раз бачили… У типа, який найчастіше приймав ставки, була кумедна кличка, його звали Нещодавно… У нього була звичка затинатися і нечітко вимовляти виграшні номери… Я думаю, він робив це зумисно, щоб збити всіх з пантелику… Пізніше він усе оскаржував… Перестрибував через номер… Я весь час примушував його писати… І все-одно ми постійно програвали…
Я приносив йому «Еко де Тюрф» або «Шанс»… Коли програші були великими, він навіть мав нахабство одного разу влаштувати мені невеличку сцену… Винахідників він більше не приймав… Випроваджував їх усіх разом з їхніми макетами та графіками… «Забирайтесь, можете цим підтертися! Ваші креслення недосконалі!.. Просто голова розколюється!.. Від них тхне машинним мастилом і маргарином! Які ідеї? нові? чхав я на них з високої вежі!.. Вам не соромно? По-вашому, в цьому немає нічого страшного? Ви наважилися прийти з цим до мене? Я і так завалений нісенітницею! Забирайтеся звідси! Їй-богу! Дармоїди! Недолугі душею! і тілом!..»
Відвідувач поквапно плигав назад до дверей і вилітав зі своїм сувоєм. Куртіаль був ситий ними по горло! Йому хотілося відволіктися… Він відводив душу на мені, він не знав, з чим до мене ще присікатися… Тобі на все начхати, еге ж? Тобі все одно, що слухати! Тобі, власне, просто нічого робити… Але, ти розумієш, я — це зовсім інша річ… О! Це як подивитися!.. У мене купа турбот… Постійних! Невідкладних! Так! Вони ніколи не полишають мене! Ніколи! Навіть тоді, коли я не даю взнаки! коли я балакаю з тобою про те про се! я зацькований! загнаний у кут!.. мене гнітить якесь загадкове прокляття!.. О! Атож! Не сумнівайся в цьому! Це тебе дивує? Що ти думаєш з цього приводу?
Він витріщався на мене, ніби ніколи не бачив… пригладжував свої вуса й вищипував з них лупу… Весь заглиблений у це заняття, він продовжував мене шпиняти…