Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Лунали в повітрі привіти і відповіді на чужій землі.

За трибуною заходили вправо і ставали біля неї разом із піхотою, але в один шеренг та салютували всі частини. Проходила наша колона і віддавала нам пошану, як старшинам. Далі видно було голову колони Запорожців. Проходили славні піхотинці, бригади — одна за другою твердим своїм кроком. Одні назви вказували на їхній бойовий шлях, а саме: Богданівці, Дорошенківці, Наливайківці та інші. За ними кіннота, на чолі її командир-герой полк. Петро Дяченко, що прилягав на одну ногу, внаслідок тяжкого поранення під м. Большовці в 1920 р. Це ті безстрашні воїни Чорного полку. За ними слідувала Окрема Кінна дивізія (ОДК), яка складалася з 6 кінних полків.

Кінчилася дефіляда, і ми гуртками пішли на бенкет. Під час бенкету промовляв Головний Отаман, а пізніше підійшов до столів, де сиділи кіннотчики. Кількох із нас Головний Отаман впізнав ще з 1919 р., з часу, коли ми несли варту при Його двірці. По певному часі звернувся він до нас кажучи: “Більшість із вас піде до Окремої Кінної дивізії, тому прошу вас ідіть в полки і будьте там прикладом для інших, як правдивим українським старшинам годиться”. “Отож щасти Боже в добрий час”. Після бенкету перерва до год. 8-ої вечора, а тоді почався баль з танцями. Буфет був в заряді кінноти. Сьогодні не пригадую, хто саме там був, але пам’ятаю, що наливали добре. Правда, присутність Головного Отамана змушувала всіх до певних границь. Не пригадую докладно, в якій саме годині Головний Отаман, попрощавшись з начальством, від’їздив, але замітив це хтось з молодих старшин та повідомив нас. Наша група негайно поспішила на двір, взяли ми Головного Отамана на руки і віднесли до самоходу. Він був дуже схвильований нашою увагою, дякував за це і, попрощавиш нас, від’їхав. Забава продовжувалась до самого ранку. Нам було дано три дні вільного часу, після чого ми мали відійти до частин»{393}.