Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Вже чувся при головному в’їзді, як відповідають на привітання. Почався рух колон на величезну бетонову площу зараз же за табором. Вийшла школа. Стаємо на правому крилі, як випускники. Перша колона — піхотинці і друга — розвернутою чотовою колоною 36 кіннотчиків. Командує і веде на параді школу ген. штабу сотн. Цурканів, від сьогодня підполковник, підвищений до цієї ранги за довгу працю при підготовці першого випуску кінноти. Ми всі тішимось з цієї причини, бачучи нашого безпосереднього, улюбленого командира на чолі. На середині площі перед фронтом колон поставлено стіл (аналой), на ньому хрест та євангеліє. Отець протопресвітер Павло Пащевський відправляв молебен. Після молебну всі випускники склали присягу, повторюючи слова за отцем Павлом. З черги зачитуєтся наказ Головної Команди Військ і Флоту УНР Ч. 69 з дня 28 липня 1921 р. про наше підвищення. Після зачитання наказу, перший шеренг обернувся і колишні юнаки познімали один одному юнацькі петлиці, залишаючи на ковнірах петлиці хорунжого. Викликали по черзі молодих старшин. Викликаний знімав шапку, підходив до аналою, цілував хрест і євангеліє, ступав два кроки вправо, клякав на одно коліно та, прощаючись зі шкільним прапором, цілував його, вставав, одягав шапку і в поставі “струнко” віддавав пошану, салютуючи прапору, зворотньо праворуч підходив до столика і підписував бланк зі змістом присяги. Від столика, відбиваючи кроки, підходив до Головного Отамана і представлявся вперше, як старшина, проголошуючи: “Пане Головний Отамане, хорунжий Микола Отрешко-Арський представляється з приводу іменовання в першу старшинську рангу”. Головний Отаман подавав руку і вітав зі старшинською рангою та дякував за службу. “Слава Україні, Слава” — відповідав молодий старшина, потім звертав праворуч та підходив з черги до начальника школи ген-хор. Миколи Шаповала, начальників відділів, підполк. Немоловського, полк. Єлчанінова, підполк. Цурканова і інших старшин школи, що стояли по рангу і посаді. Закінчивши церемоніал, молодий старшина повертався на своє місце в шеренгу. Тим часом Запорожці і Окрема Кінна дивізія готовились до паради, відходячи на дальший край площі, за ними пішла школа, а тоді і випускники, щоб стати на чолі всієї колони. Колона готова, Головний Отаман з його оточенням зайняв місце на трибуні. Аінійні виставлені з правого боку. Ген. штабу підполк. Цурканів на чолі колони школи, звертався лицем до нас і голосно скомандував: “Слухай мою команду” і, розтягаючи слова на повний голос, подав команду: “Школа до церемоніального маршу, в чотових колонах, дистанція до одного лінійного, рівняння вправо!”. Чути було, як далі по колоні повторювалося цю команду окремо по полках, курінях, сотнях. Витримавши довшу паузу, чекаючи закінчення команди до церемонійного маршу, подав знову протяглим — “Кроком”, що луною повторювалося далі (все завмерло, увага всіх звернута була на пполк. Цурканова), і раптом коротке “Руш”. Оркестра з першим кроком грала марш, прямувала на чолі нас до трибуни, заходила вліво, зупинившись перед нею. Наша колона приблизилася до Головного Отамана. Підполк. Цурканів обернувся і скомандував “Струнко! Право глянь! Панове старшини!”. Різкий зворот голови вправо і маршовий крок на повну стопу піхоти був кроком таким, що здавалося бетон полопає, і раптом голос пролунав Головного Отамана: “Здорові були піхотинці!”. “Добр… здоров… Пане Головний Отамане!” — відповідали вони. “Слава піхоті”. “Слава Украіні, Слава!”. Підходили і прибитим кроком зі дзвоном шпор. Головний Отаман з усміхом дивився на нас. “Доброго здоров’я кіннотники’ — був привіт. Ми своїм звичаєм, наголошуючи перше слово, відповідали: “Добр… здоров…, Пане Головний Отаман!”. “Дякую кіннотчикам за службу”. “Слава Україні, Слава!”.