Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Оскільки капітан Ешберн так і не озвався, доктор Мід, втрачаючи самовладання, вибухнув:
- Наші воїни не раз билися без чобіт і без їжі й одержували перемоги. І вони й надалі битимуться й перемагатимуть! Я заявляю вам: генерал Джонстон не відступить ні на крок! Гірські твердині завжди правили за надійний захисток, вони з прадавніх часів слугували опорою проти ворожих навал. Згадайте… згадайте хоча б Фермопіли!
Скарлет напружила пам’ять, однак слово “Фермопіли” так нічого їй і не сказало.
- Але ж вони начебто геть до останнього чоловіка полягли при Фермопілах - чи не помиляюсь я, докторе? - запитав Рет, насилу стримуючись, щоб не зайтися сміхом.
- Ви що, глузуєте з мене, молодий чоловіче?
- Ради Бога, докторе! Ви мене не зрозуміли. Я тільки хотів уточнити. Знання мої з античної історії вельми скромні.
- Якщо треба буде, наша армія поляже вся до останнього солдата, а не пропустить янкі в глиб Джорджії! - гаркнув лікар.- Але такої потреби не виникне. Наші виб’ють янкі за межі Джорджії у першій же сутичці.
Тітонька Дріботуп хутенько підвелася й попрохала Скарлет зіграти гостям що-небудь на фортепіано й заспівати. Вона розуміла, що розмова явно переходить на вибуховий терен. їй зразу було ясно, що клопоту не оберешся, коли вже вона запросила Батлера на вечерю. З ним так і чекай халепи. І як це він завжди примудряється збити бучу? Боже мій, Боже! І що Скарлет знаходить у ньому? А як може люба Мелані ще й захищати його?
Коли Скарлет слухняно рушила до вітальні, на веранді запала тиша, просякнута неприязню до Рета. Як же це можна не вірити душею і серцем у непереможність ген фала Джонстона та його війська? Вірити - це священний обов’язок. А той, хто заражений відступництвом і не вірить, повинен бодай ради пристойності тримати язика за зубами.
Скарлет зіграла кілька акордів, і з вітальні долинув її голос, що сумовито виводив ніжні слова популярної піску
В палаті повно гідних похвали -
Ті стогнуть, інші вже мовчать.
І ось одного хлопця ще внесли,
Якого десь там жде дівча.
Та смертна блідість в нього на чслі,
І марно долю вже просить:
Померхне скоро ясная світлінь Його юнацької краси.
- “Русяві кучері його вкрив піт”,- тужливо звучало глухувате сопрано Скарлет, і Фенні не витерпіла - ледь підвівшись, вона озвалася трохи здушеним голосом:
- Заспівай щось іншеї
Фортепіано різко змовкло, і Скарлет, розгубившись, урвала спів. Потім вона спробувала заграти перші такти “Сірих мундирів”, але тут-таки пригадала, що ця пісня журлива не менше, збилася з мелодії і перестала грати. Тепер вона вже зовсім розгубилася: таж в усіх, піснях мова про горе, розлуку й смерть.
Рет раптом схопився на ноги, переклав Вейда на коліна Фенні й увійшов до вітальні.
- Зіграйте “Мій дім в Кентуккі”,- спокійно підказав він,і Скарлет радо пристала на цю пропозицію. До її голосу приєднався соковитий Ретів бас, і коли вони вдвох затягли другий куплет, напруження на веранді почало спадати, хоча, Бог свідок, це теж не була весела пісня.
Ще кілька днів брести в тяжкій дорозі,
Та вже не світить нам розмай.
Не ждіть мене на отчому порозі -
Мій дім в Кентуккі, прощавай!
*
Передбачення доктора Міда збувалися - принаймні поки що. Джонстон і справді стояв неприступним бастіоном у горах під Долтоном, звідки було сто миль до Атланти. І так непорушно він стояв і чинив такий рішучий опір намірам Шермана пробитися в далину, звідки відкривався шлях на Атланту, що кінець кінцем янкі відійшли назад і почали радити раду. Не зумівши прорвати південську лінію оборони, вони під прикриттям ночі рушили в обхід гірськими стежками, щоб напасти на Джонстона з флангу й перетяти залізницю у нього в тилу, біля Резаки, що за п’ятнадцять миль від Долтона.
Оскільки ці дві неоціненні рівнобіжні штаби заліза опинилися під загрозою, конфедерати покинули стрілецькі криївки в горах, що їх так відчайдушно боронили, і швидким маршем під нічними зорями вийшли на Резаку найко- ротніою прямою дорогою. Коли з передгір’я стали спускатись янкі, південці вже наладналися відбити їхню атаку: за брустверами розставлено батареї, полискували наїжачені багнети - усе, як було й під Долтоном.