Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
- Тоді ви повинні більше дбати про себе. Всі ці бігання й переживання вам користі не дадуть, а дитині можуть зашкодити. Коли ви мені дозволите, місіс Вілкс, я через свої зв’язки у Вашингтоні спробую довідатись про долю вашого чоловіка. Якщо він у полоні, то має числитись у федеральних списках, а якщо ні… що ж, нема гірше, як непевність. Але ви повинні мені пообіцяти. Якщо ви не подбаєте про себе, я, присягаюся Богом, і пальцем не ворухну в цій справі.
- Ох, ви такий добрий! - вихопилося в Мелані.- І як люди можуть говорити про вас усякі бридкі речі? - Однак тут-таки усвідомивши нетактовність цих слів, та ще й жахнувшись, що обговорює свій делікатний стан з чужим чоловіком, зайшлася тихим плачем. А Скарлет, коли влетіла до кімнати з гарячою цеглиною, загорнутою в клапоть фланелі, побачила, як Рет стоїть біля ліжка й погладжує Мелані руку.
Слова свого він дотримав. Яким способом він це зробив, вони так і не дізналися. Та й не зважились про це спитати, боячись почути, як він близько зв’язаний з янкі. Минув місяць, поки він приніс їм цю новину, яка спершу піднесла їх до небес від радості, але потім сповнила гнітючою гризотою.
Ешлі був живий! Його поранено й узято в полон, згідно з наявними даними, він перебував у таборі для військовополонених у Рок-Айленді, штат Іллінойс. Зрадівши від самої цієї новини, вони попервах ні про що інше не думали, а тільки про те, що він живий. Але трохи заспокоївшись, вони подивились одна одній у вічі й промовили: “Рок-Айленд!” - що в їхніх устах прозвучало однаково, що “Пек ло”. Бо як для північан назва “Андерсонвілл” відгонила чимось моторошним, так і назва “Рок-Айленд” викликала жах у серцях південців, які мали там ув’язнених родичів.
Кали Лінкольн відмовився від обміну полоненими, сподіваючись, що додатковий тягар на Конфедерацію утримувати й охороняти полонених північан прискорить кінець війни, в Андерсонвіллі, штат Джорджія, перебувало вже кілька тисяч бранців у синіх мундирах. Південські війська діставали тоді злиденну харчову пайку, навіть своїм хворим та пораненим не вистачало ліків і перев’язних засобів, тож мало що можна було виділити для полонених. Власне, їм перепадало те саме, що й солдатам у поході - жирна свинина та сушені боби, і янкі від такої дієти мерли як мухи, часом до сотні чоловік на день. Довідавшись про це, на Півночі розлютилися й погіршили умови утримання полонених південців, особливо у Рок-Айленді. Харчували там надголодь, одного коца давали на трьох, а віспа, пневмонія і тиф так розгулювали в таборі, що його прозвали “чумним”. Три чверті полонених не вийшли звідти живцем.
І Ешлі опинився в такому страхітливому ^иісці! Ешлі живий, але ж він поранений, і коли його відправили до Рок-Айленду, в Іллінойсі, певно, ще лежав глибокий сніг. Чи не помер він від ран, поки Рет дізнавався про його долю? Чи не скосила його віспа? Може, у нього запалення легенів, він лежить і марить і не має чим укритись?
- О капітане Батлер, невже нема ніякої ради… Чи не могли б ви скористатися своїм впливом, щоб його обміняли? - промовила Мелані.
- Містер Лінкольн, справедливий і милосердний, коли проливає рясні сльози над п’ятьма синами місіс Біксбі, не зронить ні сльозинки над тисячами янкі, що помирають в Андерсонвіллі,- відказав Рет, іронічно скрививши уста.- Як на нього, то хоч* би вони й усі вимерли. Ніяких обмінів - такий наказ. Я… я ще не сказав вам про це, місіс Вілкс, то от зараз скажу: ваш чоловік, мав змогу вирватися з табору, але не скористався нагодою.
- Невже справді? - вигукнула Мелані з недовірою.
- Так, це правда. Янкі набирали загони охороняти фронтьєр 13 на Заході від індіанців, і вербували охочих серед конфедератів. Кожного полоненого, що складав присягу на вірність і погоджувався відслужити два роки в частинах, які борються проти індіанців, звільняли з табору й відправляли на Захід. Містер Вілкс відмовився.
- І як він міг так?..- не стрималася Скарлет.- Хіба не краще було б скласти присягу, а тоді, як звільниться З табору, втекти й вернутись додому?
Мелані накинулася на неї, мов маленька фурія:
- Як ти могла таке навіть подумати? Щоб він зрадив Конфедерацію, погодившись на цю ганебну присягу, а потім зламав своє слово, дане янкі? Та про мене, хай би він помер у Рок-Айленді, ніж став кривоприсяжником! Якби він помер у тюрмі, я б ним пишалася, але якби погодився на відступництво, я б не хотіла його й бачити. Повік! Він правильно зробив, що відмовився.