Безслідний Лукас
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-833-00051-4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Безслідний Лукас». Краткое содержание книги:
У центрі уваги письменника молодий американський учений Лукас, який виношує ідею посилення розумового потенціалу людства, використовуючи весь історичний спадок і найновіші досягнення науки і техніки.
На кошти приватного фонду в супроводі його представника містера Ора Лукас здійснює подорож в країни, де колись зароджувалася цивілізація. Коли учений повертається додому, на нього чекає страшна несподіванка: приватний фонд виявляється замаскованою організацією військового відомства, ідею Лукаса хочуть використати «яструби» з Капітолійського пагорба на зло людству і всій планеті. Лукас безслідно зникає, та ідеї, надто коли вони осяяні високою метою, не зникають ніколи.
Так, відтанцьовуючи свій безнадійний танок, Лукас зненацька помітив збоку два червоні вогні, які не могли бути нічим іншим, крім габаритних автомобільних вогнів. Він скосив око вище і побачив трохи вище світляну пляму з чорними літерами «Тахі». Де взялася тут машина, не мав часу роздумувати. Випроставшись, прибравши незалежного вигляду, рішуче попростував до таксі, тільки тепер зауважив, що двигун машини працював, а сам водій стояв біля відчинених дверцят, так ніби очікував несподіваного пасажира. Здається, він був чорний, але яке це мало значення?
— Ми вже поїхали? — обходячи машину з протилежного боку, чи то питаючи, чи то стверджуючи, сказав Лукас.
Він ще не був певен, що таксист взагалі зрозуміє його мову, але везіння не зраджувало Лукаса, водій кинув у туман недокурену сигарету (саме для цього він і виходив з машини), сів на своє місце, переконався, що пасажир зробив те саме, і одразу рушив.
Заднє сидіння, на якому вмостився Лукас, відділялося від водія густою сталевою сіткою і брудним склом, очевидно, куленепробивним. Все, як у добрій старій Америці. Перемовлятися з таксистом можна було тільки з допомогою спеціального пристрою-автофону, плату за проїзд класти в залізну шухлядку, яку водій міг посунути до себе. Невже Америка?
— Їдемо далеко? — спитав у автофон таксист.
— Мені треба швидко і далеко, — сказав Лукас.
— О’кей, містер.
— Але тут є одна обставина.
Він сподівався, що водій поцікавиться, що ж то за обставина, однак той промовчав.
— Справа в тім, — сказав Лукас, — що в мене — ні цента.
Таксист знов помовчав, тоді поспитав обережно:
— Обчистили?
Слово пролунало так зненацька, що Лукас не збагнув, на що натякає водій.
— Ти щось сказав? — перепитав він.
— Я кажу: обчистили?
— Що ти маєш на увазі? Хто мене міг обчистити? — досі ще не розумів Лукас.
— Звісно хто. З чоловіком справляється одна тільки сила. Жінки, — хрипко засміявся таксист.
— А-а, справді. Мені якось вилетіло з голови.
Вони їхали дуже швидко, хоч довкола панував суцільний хаос, тепер уже не освітлюваний навіть тими лисячими хвостами над океаном. Коли там, на яхті, й зчинять тривогу, то навряд чи знайдуть тепер утікача. Але куди він їхав і що мав робити далі?
— Послухай, — знов почав Лукас, звертаючись до таксиста, — я ж сказав, що не маю грошей.
— Це я вже чув, — спокійно відповів той.
— І не просто не маю в кишені оце зараз, а не маю взагалі.
— Не велике диво.
— Я ще не все сказав. Я не знаю, де і як добути грошей.
Це нарешті трохи зацікавило таксиста.
— Повторіть, містер, — попросив він.
— Не знаю, де й коли роздобуду грошей, — з розпачем у голосі сказав Лукас.
— І для цього ви сіли в мою машину?
— Я не мав іншого виходу.
— А коли я заверну машину і відвезу вас туди, де взяв?
— Ти не зробиш цього!
— Ви мені загрожуєте?
— Та ні. Я далекий від цього. Просто я подумав, що між такими, як ми, повинна існувати солідарність.
Шофер довго думав, поки обізвався.
— Солідарність? Що це таке?
— Коли люди помагають одне одному.
— Я вас везу — це вже допомога.
— Моїй вдячності немає меж.
— Але хто ж мені заплатить?
Тепер настала черга мовчати Лукасу. Нарешті він обережно сказав:
— Я готовий на будь-яку роботу, щоб заробити трохи грошей, віддати борг тобі і вибратися звідси. Який це штат, де я?
— У Флоріді.
— Дивно. Ми випливли з Балтімора.
— Мабуть, довго плавали?
— Та довго.
— Тут є одне місце, але не знаю, чи вам підійде, — непевно промовив таксист.
В машині було темно, до того ж скляна перегородка між пасажиром і водієм не відзначалася особливою чистотою, так що Лукас досі не міг сказати, білий таксист чи кольоровий. Коли негр і встиг запримітити, що Лукас білий, то може завезти в таке місце, що й не виберешся. У негрів є всі підстави не любити білих, тут уже нічого не вдієш. Однак у Лукаса не було іншого виходу, як довіритися цьому чоловікові, який мав або порятувати його, або остаточно згубити.
— Мені тепер підійде будь-яке місце, — покірливо зітхнув Лукас.