Безслідний Лукас

Лукас нарешті запалив світло. Однаково ж не доводилося сподіватись, що вийдеш з каюти непомічений. Здається, він взагалі не зможе звідси вийти. Лукас на всяк випадок оглянув каюту, хоч давно вже вивчив у ній кожну щонайменшу дрібничку і прекрасно знав, що немає тут жодної залізячки, ні дротинки, навіть скріпки для паперу. Все було передбачено, та й не тільки в каюті, а й на всій яхті, в його одязі, в щоденному побуті, навіть ножі й виделки за обідом давали тупі пластикові, щоб ні сам не зарізався, ні посягнув на життя чиєсь інше, скажімо, таке дорогоцінне, як життя містера Ора.

Однак існує неписаний закон, що всього передбачити ніколи не мо?кна. Лукас в душі посміявся над містером Ором, присів на ліжко і став швидко розшнуровувати одну кросівку. Звичайно ж, містер Ор вважає, що вивчив Лукаса достеменно, а людиною без таємниць можна керувати, як лялькою в театрі маріонеток, тільки посмикуючи за вірьовочки. Саме на вірьовочку й упіймає він містера Ора. Пригодилось те, що забув і сам. Ще в Сузах, коли товклися вони вдень і вночі на цегельні й довкола неї, кортіло їм добратися до замкнених комор, де, може, нічого й не було, але вабила неприступність, забороненість, міцні двері, оббиті знадвору цинком, великі висячі і хитрі внутрішні замки. От коли б повідмикати всі замки і опинитися по той бік неприступних дверей, зазирнути в загадкове. Вони були малі, безсилі, занедбані й покинуті всім світом і не належали до дітей, чиї мрії легко збуваються, а щонайменші забаганки вдовольняються майже негайно. Зате вони були вперті і вміли наполягати на своєму. Знайшовся серед них Рінгельман, син слюсаря. Рінгельмани, хоч жили в Америці вже тривалий час, зберегли в собі терплячість і методичність, успадковані від своїх предків, вихідців з Німеччини. Рінгельман-старший лагодив замки, малий приглядався до того, що і як робить батько, і багато чого вмів навіть такого, що його не вчили. Коли зайшла мова про оббиті цинком двері в коморах цегельні, Рінгельман заявив, що він може відімкнути будь-який замок, не вживаючи жодного залізного предмета, а маючи лише звичайнісіньку шворку. То відімкни! — сказали йому хлопці. Але Рінгельман заявив, що зробити цього не може, бо батько виховав його чесним. Не всі зрозуміли, про що він говорить, бо не в усіх були батьки і не всі чули слово «чесність». Тоді як же нам бути? — не відступали вони від Рінгельмана. Хто хоче, я зможу навчити, — сказав він, — для будь-якого замка досить п’яти хвилин. Лукас навчився найперший. Своєю вправністю він перевищив самого Рінгельмана. Але це сприймалося як дитячі пустощі, в житті пригодитися не могло і згодом забулося зовсім.

Тепер, у цій безвиході, несподівано пригадалося, і Лукас почував себе хлопчиком з цегельні, висмикуючи з вічок кросівки білий міцний шнурок.