Браслет із знаком лева
- Автор: Холодюк Леся
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: «Червона Калина»
- ISBN: 5-7707-0729-1
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Браслет із знаком лева». Краткое содержание книги:
Марта Квитко, котра летить до свого вуйка в Австралію. Довгою, сповненою небезпечних,
трагічних пригод, стає її дорога до Мельбурна.
Перед читачем постає екзотичний світ Індонезії, в якому живуть, кохають і діють
герої нової книжки української письменниці Лесі Холодюк (Лариси Федорів) «Браслет із
знаком лева».
— Ні.
— Бачте, тут встановлення приналежності жовтих пігулок одній особі ще не є прямим доказом того, що саме вона вбила Теодора Ероута. От я й думаю, як краще вибудувати черговість свідчень. Давайте разом над цим поміркуємо…
9
Удень почувалася набагато краще. Марта викликала Самура, котрий став її гідом, і виїжджала з будинку. Тільки це дозволив Даві після того, як довідався про вагітність.
— Що з нею? — запитав служницю, коли раптом Марта зблідла і вибігла геть, затуляючи рота.
Зберігати таємницю щодалі ставало неможливим. Мануса молилася своєму Аллахові і просила опіки. Нарешті минув рубіж, котрий міг відділити неправду від дійсності.
— У вас буде дитина, — прошелестіла Мануса у низькому поклоні. Жінка все ж тремтіла і боялася звести очі на свого господаря, котрому щойно завідома сказала неправду. Та від своєї війни не відмовиться. Нізащо! Аллах великий і могутній, він зрозуміє, не дасть умертвити безневинного в утробі матері. Тому нехай краще буде так, аніж Даві накаже знищити чужий приплід.
Мануса не розгиналася, поки Даві не залишив кімнату, і тому не бачила, як заграли жовна на його обличчі і здивовано злетіли й без того стрімкі, як крила орла, брови.
— І давно вона так…? — Даві заклав руки за спину.
О, як це приємно вразило його! Це ж саме те, чого він хотів, що назавжди приковувало Марту до нього.
… ти кохався коли-небудь під дощем?
Увечері прийшов до неї. Як тільки випровадив служницю за двері, Марта зірвалася з крісла і прокричала:
— Тобі вже все Мануса розповіла. Так от, знай, я не хочу від тебе дитини, чуєш?
Господи, допоможи врятувати Майклову дитину! Даві ж хитрий і мстивий. Якщо довідається правду, уб’є, як холоднокровно умертвив Селілу. Допоможи, Господи, усе це витримати…
Завмерла і напружилась, очікуючи, як зреагує на таке лицедійство Даві. Стало холодно, кров льодяними крижинами колола тіло і торочила одне й теж: ну, як ся маєш без кокаїну, як ся маєш…
Даві рвучко підійшов до Марти, пригорнув і вп’явся довгим цілунком. Випручалася, відскочила подалі.
— Не торкайся більше до мене!
Останній акт брехні закінчився. У Марти немає більше кокаїну, од якого наступало кількагодинне забуття, а потім — гірке опритомнення. Ось вона перед ним, безпорадна і беззахисна…
— Йди геть!
Даві не збирався йти, він переможно посміхався. Різка зміна поведінки Марти, яку він знає такою ніжною, відкритою і палкою, трепетною і лагідною, неповторною кожного разу, як вони кохалися, мала таке реальне пояснення. І віднині його почуття ставали багатшими, бо небавом мало народитися зримо відчуття володаря, яке подарує йому найкраща коханка, пов’язана з ним найтіснішим союзом зачаття. І тому не збирається зважати на слова жінки і відступати від свого бажання.
— Пішов ти… — пручалася Марта і видихала прокльони рідною мовою. — Ненавиджу тебе! Ненавиджу!
Била його навідмаш, емоції захльоснули і звитяжіли, готові виплеснути зовні усю правду.
І що тоді? — тихенько озвалося і принишкло під серцем.
Даві легко опустив її на підлогу. І білий, пухнастий килим, по якому приємно ступати босоніж, перетворився на плаху, на якій розпиналося її тіло.
— Даві, прошу тебе, не треба! — Вуста жалібно тремтіли. В очах застигли сльози, які нагадували готову обрушитися на нього зливу. Але іншу… А вона, безсила, виснажена, ледве прикрила груди пошматованою сукнею.
Підвівся. Слабкість цієї жінки виявилася сильнішою за нього.
— Ти — моя, і ти народиш мою дитину!
Відтоді до неї приставлено ще одну служницю — метку і банькату молодицю на ім’я Джан. Вона слідкувала за кожним кроком Марти, не розмовляла зі своєю господинею, але намагалася догідливістю відтіснити Манусу. Стояла у кутку, закутана у білу чадру, схожа на смерть, що причаїлася і чатує слушного моменту, аби занести над нею безжалісну косу. Терпіти таке було занадто приречено. Тому котрогось ранку Марта сама пішла в кабінет Даві.
— Я б хотіла, щоб Самур показав мені місто. А тут я задихаюсь поруч з твоєю вірнопідданою Джан.
— Я поміркую над цим.
— Кажи вже, — наполягала Марта.
— Я дозволю тобі прогулянки, але… не уникай мене.
— Облиш!
— Я хочу тебе! — зірвався з-за столу. Даві впіймав її погляд і дивився просто у вічі, пронизував наскрізь.
… якщо я зараз відведу очі, він здогадається, здогадається… І тоді кінець моїй дитині, мені, Манусі… Як же я помилялася, коли думала, що закінчилася остання дія моєї брехні… Плати за свою брехню, плати…