Історія польсько-українських конфліктів т.2

2.

Як у просторі кожний предмет має інакший вигляд з різних позицій, так і в політиці та сама проблема виглядає інакше з позицій різних політичних середовищ. Кожне середовище дає можливість подивитись на інші течії і тенденції. Щось одне бачить поляк, який цікавиться українським питанням і який нині перебуває у Львові, інше бачить також поляк у Варшаві, а ще інше у Лондоні. У кожному з цих середовищ спостерігач має можливість пов'язати українську проблему з різними проблемами, і у кожному вона формується інакше у загальному цілісному спостереженні цілісності політичних явищ. Ми не думаємо тут про точку зору англійця з Лондона, поляка з Варшави і поляка зі Львова, а тільки хочемо українську справу розглянути виключно з польської точки зору, але ця точка зору охоплює одні горизонти у Лондоні, інші у Варшаві й ще інші у Львові.

Погляд з точки зору Лондона дасть, очевидно, найширшу перспективу. Тут керуються війною, тут кується перемога, тут готується майбутня Європа, звідси будуть правити Європою.

Британська імперія і Сполучені Штати ведуть війну з Німеччиною не за Гданськ і не за Польщу, а тільки тому, що відчули безпосередню загрозу з боку гітлерівської Німеччини, однак ця війна має ідеологічний характер. З одного боку воюють сили зверхності, насильства і гноблення, а з іншого, не враховуючи Радянського Союзу, чий альянс з англосаксами є суто випадковим, — демократії і толерантності.

Певною мірою подібний розклад сил вимальовувався вже під час Першої світової війни. Перемога ідеї демократії і міжнародної співпраці викликала як продукт Першої світової війни принцип самовизначення народів. Той принцип становить великий прогрес в ідеології міжнародних відносин, але розвиток відносин за короткий час показав і свої погані боки: він призвів до розпорошення і балканізації Європи. Стара Європа поділилась на низку малих державок, які взаємно пересварились між собою, що призвело до хаосу з політичної й економічної точок зору. Наступним результатом стала претензійність великих і малих імперіалізмів і націоналізмів, які мусили призвести до загострень і війн. Майже всі держави були незадоволені своїми кордонами, за винятком тих, які після 1914 р. не змінили своїх кордонів, і майже всі держави пересварилися майже зі всіма своїми сусідами. Отже, ця ситуація, дійшовши до абсурду, викликала різку реакцію і пошук шляхів відступу. Після розпорошення Європи згідно з природним для історії маятниковим рухом прийшла черга на об'єднуючі, універсальні течії. Такою ластівкою була туманна Панєвропейська концепція, що, як і кожна окрема ластівка, не принесла весни. Другою такою об'єднуючою універсальною течією є комунізм, який вже увійшов у практичну політичну діяльність зі значними результатами. Третім, нарешті, певною мірою став гітлеризм з проголошуваним ним пропагандистським гаслом єдності європейського континенту в боротьбі проти комунізму, жидівства і плутократії. Треба звернути увагу, що загарбання Німеччиною майже цілого Європейського континенту (якщо Радянський Союз зарахуємо до Азії) і управління цією територією впродовж кількох років Другої світової війни не минуть без впливу щодо утвердження на цій території об'єднуючих течій, хоча й не тих, які мала намір зробити Німеччина. Але в кожному разі всі більші і менші держави вже звикли до думки, що можна вести планове господарство, виробництво і обмін товарами на міжнародному рівні і що в Європі може існувати сила, яка вирішує, скажімо, прикордонні спори арбітражем, як, наприклад, словацько-угорський чи угорсько-румунський спір.