Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
Мусимо також враховувати малоймовірну евентуальність, яку, проте, не можна виключати, що німцям не вистачить ні сил, ні волі, щоб до кінця протистояти радянській потузі, і що східний фронт зламається раніше, ніж вичерпаються сили більшовиків. Тоді більшовики сядуть за стіл конференції як переможці і співдиктатори умов світового миру. Тоді муситимемо здійснювати упорядкування відносин на східних землях у зовсім інших умовах. Не можна виключити, що наш східний кордон будемо змушені виборювати зі зброєю в руках. Результат цієї нової війни сьогодні не можна передбачити. Але, припускаючи, що опинимося на лінії, наближеній до кордону 1939 р., мусимо рахуватися, що нашим сусідом на сході залишиться Росія з нинішнім або іншим ладом. Ця можливість не звільняє нас від необхідності вирішення української проблеми. У цьому випадку можливість обміну населенням буде меншою, ніж у разі виникнення незалежної Української держави, бо неможливо уявити, що Українська держава не захоче прийняти українського населення, і можна передбачити ймовірність відсутності згоди, коли йдеться про російську державу. Але така можливість є малоймовірною. Бо як вогнище українського націоналізму, що вислизає з-під радянського контролю, так і вогнище української іреденти, що залишається поза впливом будь-якого іншого російського уряду, становлять для Росії небезпеку, і все говорить про те, що Росія прийме українське населення, щоб виховати з нього комуністів або росіян. Інша справа — чи оселить його в Україні. Щодо згоди Росії на переселення до Польщі польського населення з Росії, то вже існують прецеденти щодо німецького населення.
Отже, нездійснення плану буферної Наддніпрянської України не виключає реалізації програми обміну населенням шляхом договору про населення з Росією.
Але якщо і цей шлях виявиться нереальним, тоді Польща буде змушена вирішувати своє українське питання як внутрішню проблему, очевидно, не у повний спосіб, але завжди відповідно до вимог безпеки країни. Цей постулат вимагає якнайбільшого послаблення цього, безумовно і безоглядно, ворожого елементу. На підтримку цієї тези потрібно:
1) цілком усунути і повністю або частково позбавити громадянських прав ті українські середовища, які у період війни здійснили злочини або правопорушення щодо Польської Держави і польського населення;
2) всіма засобами підтримувати добровільну українську еміграцію;
3) шляхом внутрішніх переселень розчинити українське населення і до мінімуму обмежити території з українською більшістю;
4) провести повну ревіндикацію населення, українізованого перед війною або під час війни;
5) обмежити виховне значення української церкви і школи;
6) збільшити кількісно польське населення і посилити економічно польську присутність на східних землях;
Не можна себе тішити, що таке вирішення розв'яже українську проблему і як внутрішню проблему, і як питання зовнішньої політики. Це буде тільки затуплення вістря справи і відсунення небезпеки на роки, а може, і десятки років. Такого роду вирішення завжди матиме сурогатний характер, і від рівня, на якому ця програма буде реалізована, залежатиме, наскільки ця загроза буде відсунена.
III.
Безпека країни і польського населення вимагає незалежно від постійної тривалої програми вирішення української справи надзвичайної програми на актуальний момент. Коли лінія проведення української політики є дуже чіткою і без відхилень веде до винищення польськості, то з польського боку протиставляється їй нерішучість і відсутність будь-якої концепції. Результат цього, як вище говорилось, сумний: українці на кожному кроці отримують перевагу, поляки втрачають і стоять перед перспективою подальших втрат.
План нашої діяльності мусить враховувати українську психіку поступатися перед силою і рішучістю. Кожний прояв сили і рішучості викликає пошанування і послух, кожна ознака слабкості й нерішучості схиляє до нищення.
Дальші пункти нашої програми — це прагнення до послаблення позиції українців на кожному напрямку, де в сучасних умовах його можна досягти.
Надзвичайна програма не може перебувати у суперечності з програмою тривалого розвитку української проблеми, навпаки, мусить полегшити і підготувати її реалізацію.