Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
Так ми оглянули Київ з його визначнїйшими памятками й урочищами. Про його полїтичне, культурне, релїґійне значіннє нема що тут розводити ся — про се досить сказано в ріжних роздїлах сеї працї — коротко зазначу тільки, що він був полїтичним і культурним центром східньої Европи від X до половини або й до третьої чверти XII в., релїґійним ще довше — до середини XIII в., заховавши де що з своєї релїґійної авреолї й на пізнїйше. Київський патріціат — ті дружинні й земські роди, що в своїх руках держали київську торговлю, київську управу, брали участь в високій полїтицї, обдаровували київські церкви й монастирі, підтримували артистичний промисл своїми вимогами й забаганками, могли з горда дивити ся з високости київської „гори”, повторяючи гордовиті слова Ізяслава: „Богъ всегда Рускыя землЂ и Рускыхъ сыновъ въ безчестьи не положилъ єсть: на всихъ мЂстЂхъ честь свою взимали суть” 50).
Як великий був давнїй Київ показує великість території, яку він займав, і кілька заміток кинених нам принагідно нашими джерелами. Так оповідаючи про велику пошість на людей 1002 р., лїтописець каже зі слів продавцїв домовин (корст), що тодї від пилипівських заговин до мясопущ, за три місяцї, вмерло 7600 люда 51); а кілько ж його згинуло, не купуючи домовини! По всякій правдоподібности ми можемо тодїшню людність Київа з передмістями числити не меньше як на 100.000. Тїтмар зі слів нїмецьких вояків, що ходили з Болеславом у Київ, описує його, що то було велике місто (magna civitas), мало більш нїж 400 церков і 8 торгів і несчисленну силу народу (populi ignota manus 52). Суздальська лїтопись каже, що підчас пожежі 1124 p. в Київі, „самих церков згоріло більше як шість сот” 53). Поминути сих двох незалежних від себе звісток, що в Київі XI-XII в. церкви рахували на сотки, не можна, хоч би й припускати, що число їх побільшене; правдоподібно пояснюють, що вже тодї богатші люде мали свої приватні церкви по дворах.
Окрім „туземцїв” Київ містив у своїх валах численнї чужоземські кольонії. Розумієть ся, їх розцьвіт стояв у звязку з обставинами київської торговлі, і число сих „насельників” було не однаке. В наших джерелах маємо звістки про кольонїю Новгородцїв, що мали, як ми бачили, на Подолю свою церкву і мабуть в сусїдстві її й сидїли 54), кольонїю західнїх купцїв — „Латина”, „НЂмци”, що мали мабуть і кілька церков; знаємо костел св. Марії, коло котрого в 1230-х рр. був домінїканський монастир, доки його не скасував Володимир Рюрикович, боячи ся, як каже Длуґош, аби він не шкодив православнїй вірі 55). Звістні слова Слова о полку Ігоревім: „ту НЂмци и Венедици, ту Греци и Морава поють славу Святъславлю”, толкують так, що тут іде мова про київських кольонїстів — Нїмцїв, Венеціан, Греків, Чехів 56). Се толкованнє не має в собі нїчого неможливого, бо сї всї кольонїї дуже легко могли бути в Київі XII в. Про італїанських купцїв у Київі говорить Пляно-Карпінї, що застав їх тут підчас своєї подорожі в 1247 р.: він вичисляє поіменно кількох купцїв з Ґенуї, з Венеції, може й з Пізи, та додає, що було тих купцїв — італїанських і також французьких, чимало 57). Коли такий був їх з'їзд по сьвіжім погромі Київа 1240 р. серед панїки від Татар, тим численнїйші кольонїї сих куцїв мусимо припускати перед тим.
Кольонїя грецька, духовна й сьвітська, мусїла бути дуже значна, хоч про неї виразних згадок і не маємо. Що була цїла осібна дїльниця міста жидівська, ми вже бачили. Була кольонїя вірменська 58). Назва „Козари” 59) — щось як би улиця на Подолї, недалеко пристани, правдоподібно зістала ся памятию про кольонїю хозарську, де пробували мабуть і арабські купцї, що через Хозарію прибували до Київа.
Міру богатства й розкоши Київа дають чужі звістки — як наведені вище звістки про нечувані богацтва, принесені з Київа Ізяславом, а пізнїйше — послами Генриха IV, як лєґендарні перекази про богацтва вивезені Болеславом, а ще лїпше сьвідчать про се археольоґічні останки. Ми маємо окрім численних руїн і перебудовань кілька цїлих або майже цїлих церков, як Софійська катедра, Михайлівський та Кирилівський монастир, з утворами тодїшнього малярства, різбярства, мозаіки. Деякі з сих будов — як нпр. Софійська або Михайлівська були як на той час дуже розкішні. Ми маємо богаті находки і розкопки на території Київа, головно — на горі: їх числу й богацтву не дорівняють иньші находки тих часїв з цїлої східньої Европи, на купу взявши: дорогоцїнні діадеми, ланцюхи, медальони, гривни, ковтки і т. и., дорогоцїнні матеріалом і штучною роботою — ориґінальною візантийською, або розвиненою під східнїми й візантийськими впливами руською. Сї археольоґічні памятки дають нам міру богацтва, вибагливости, розкоши й смаку старого Київа.