Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
Зовсїм природно, що з Київщини нам найлїпше відомий той трикутник між Ірпенем і Днїпром, де головно скупляло ся полїтичне і культурне житє землї, — особливо коли степовий натиск зганяв сюди людність з широких пороських просторів. По за ним відомо нам не богато, і ще найбільш пощастило Погоринї, завдяки тим війнам на київськім пограничу, для яких вона була ареною.
Київ, розумієть ся, з кождого погляду домінував у землї, далеко переважаючи всї иньші її осади: в X-XII в. се було найславнїйше місто всеї східньої Европи, „суперник Царгорода і преславна окраса східньої церкви”, як зве його Адам бременський, і з ним не рівняти ся було иньшим. З попереднього ми знаємо, що по слїдам людського житя на його теперішнїй території Київ займає одно з поважнїйших місць між історичними містами взагалї. Його ґеоґрафічне положеннє було того рода, що забезпечало йому важну торговельну і культурну ролю у всїх часах, а по богатству, полїтичному значінню і славі він підіймав ся часами до сьвітового значіння 1).
Теперішнїй Київ розкинув ся на ґрупі високих надднїпрянських горбів, в колїнї, що робить тут ріка, обминаючи їх, і на побережнїй рівнинї на північно-східнїм краю сих горбів — котрої частина, що входила в границї давнього міста зветь ся Подолом (Поділ, Подольє — нижнє місто, в противність „Горі”), а дальша частина — Оболонию (болонье — прирічна низина) 2). Горби підіймають ся до 600 стіп над рівенем моря і до 300 стіп над рівенем ріки, подільська ж рівнина підіймаєгь ся над рівенем ріки так незначно, що весною Днїпро звичайно заливає значну частину її 3). Річечка Почайна, що тече через Оболонь, робить тут залив, що був київською пристанею 4). Її устє ще на початках XVIII в. було під самою горою, і тільки в 1820-х рр. зникла коса, що віддїляла його від ріки 5). Друга річечка Либедь, тепер ледви видна, колись досить значна 6), межувала київські горби з полудня; тільки в другій половинї XIX в. залибедські осади стали київськими передмістями.
Найстарші слїди людського житя в Київі знаходять ся в частях не залюднених і не рушаних в пізнїйших столїтях — на півночи і на полуднї. Так богаті останки палєолїтичного житя знайшли ся на теперішнїй Кирилівській улицї, під горбами, і меньше дослїджені — за Либедию, на ур. Протасів яр. Богаті слїди новійшої камяної культури знайшли ся і в тій же місцевости на Кирилівській улицї (характеристичні вироби з рога, гончарні горни й останки мальованого начиння), і далї на північ.- захід, на старім урочищу Дорогожичах (печери коло Кирилівського монастиря), на самих горбах: на ур. Преорцї (на півн.- захід від Дорогожич), і на полудневім краю Київа за Либедю — на Соломенцї і на Лисій горі 7). Правдоподібно, й на Подолї та на горбах зайнятих старим Київом знайшли ся б подібні останки, як би не були знищені пізнїйшим житєм.
Північному згірю, де ми можемо констатувати слїди з ріжних стадій найстаршої — камяної культури, не бракує й слїдів пізнїйшого житя, що доказують істнованнє тут осад від найдавнїйших епох до часів княжого Київа: на Оболоню, недалеко устя Почайни знайшов ся скарб римських і кольонїальних монет III-IV в.; на Дорогожичах і в околицях теп. Йорданської церкви знайшли ся скарби оріентальних монет VIII-X в., і похорони, що можуть вказувати на раннї історичні часи (IX-XI вв.). Слїди житя з тих же більш-меньш часів — від перших віків християнської ери до княжих часів — показали ся в значнім числї й низше по Днїпру, на згірю теперішнього Печерська: скарби римських і орієнтальних монет від І в. перед Хр. і до X в. 8).
З початком історичних часів, властиво з початком Київської держави, на перше місце виступає київський „город”, або „Гора” — той горб, де маємо тепер церкви Десятинну, Андрія, Трох Сьвятителїв. Тут, розумієть ся, містила ся тільки незначна частина київської людности: се стає очевидним з огляду на дуже незначну великість тодїшнього „города”. „Город” був тільки замком, акрополем міста й резіденцією князя. Початок сього города виходить за всякі хронольоґічні границї: в XI в. його називали городом мітичного Кия, що був заразом праотцем полянського народа. На поблизькім (на північ) горбі Щекавицї містили оселю його мітичного брата Щека, але слїдів якогось значнїйшого житя на Щекавицї досї не звістно 9). Що ж до третьої лєґендарної осади — Хоревицї, то навіть не знати, де вона була. На догляд самого книжника, се були незначні осади, й тільки: город Кия придбав значіннє й славу 10).
В серединї й другій половинї XI в., коли укладала ся наша найдавнїйша лїтопись, память про той старий город Кия, наслїдком розширення міста за Ярослава, вже затрачувала ся, так що лїтописець уважав потрібним пояснити, де він був 11). Тут уже в X в. стояв княжий двір з камяним теремом, між пізнїйшою Десятинною й церквою св. Василя (Трох Сьвятителїв), і двори значнїйших бояр. Судячи з місць похоронів київських князїв IX в. — Дира, Олега, уже тодї резидовали тут князї. За часів Володимира в сусїдстві княжого двора, на горбі красували ся статуї Перуна й иньших богів, а по охрещенню Київа на сїм місцї Володимир поставив церкву св. Василя 12), а по другий бік княжого двора — катедру Богородицї Десятинної, на місцї теперішньої. Се була величава церква, котрої теперішня, збудована на її фундаментах в XIX столїтю, не займає й половини 13). Тодї ж розширено, очевидно, і самий старий город 14), та прикрашено ріжними окрасами: так на площі коло Десятинної церкви Володимир поставив вивезені з Корсуня чотири бронзові фіґури коней і дві бронзові статуї 15).