Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
– Красно дякую, Хомо, чи варто було клопотатись? Маємо чим снідати, та й гості ждуть. Вже маєш якось відбути оту церемонію.
– А нічого, що я в усьому своєму?
– Так і має бути, Хомо. А задля нашої дружби з тобою я вирядився у вишивану сорочку та в козацькі штани. Славно?
– Славно, пане раднику. Хоча в нашій Яблунівці тепер уже так не ходять. Хіба що артисти, які в художній самодіяльності.
– Хай весь світ бачить, що задля дисидента ми здатні на все.
– А хто такий дисидент, пане раднику? – поцікавився грибок маслючок.
– Знаєш ти добре! Ох і лукавий! Усе б жартувати й кепкувати позиченому чоловікові.
– Та правду кажу, що не знаю.
– Еге ж бо, жартуй, кішко, зо псом!
Так вони розмовляли – Хома, зодягнений у яблунівський одяг, у якому старший куди пошлють відбував за океаном усі офіційні й неофіційні прийоми, та високопоставлений радник президента. Щоб продемонструвати перед усім світом приязнь до позиченого чоловіка, радник відмовився від свого церемоніального одягу та від усіх нагородних знаків, а перевдягнувся в таку ось вишиванку й розлогі, як Чорне море, фасонисті козацькі шаровари, а голову покрив од сонця солом’яним брилем. Та й вуса відпустив не щіточкою, не колодочкою, а ось такі пишні, обвислі по-селянському, що могли нагадати Хомі старого мірошника чи допотопного хлібороба.
З-за стовбура розлогого китайського ясена появився, либонь, працівник спецслужби. Кинувши на грибка маслючка хижацький вовчий погляд, він клацнув закаблуками, виструнчився, наче багнета ковтнув, і сказав:
– Пане раднику, дозвольте доповісти, що авіаносець «Мідуей» із ста шістдесятьма винищувачами на борту покинув порт Сінгапур і взяв курс на Персидську затоку.
– Невже ви не розумієте, – мовив радник, не втрачаючи своєї селянської лагідності, – що розмова з позиченим чоловіком для мене важливіша, ніж курс, яким іде авіаносець «Мідуей»?
Працівник спецслужби, клацнувши закаблуками, зник за китайським ясеном, наче привид. Річечка бігла, як живе срібло, з цього живого срібла вискакувала форель. Далекі засніжені гори за плечима в Хоми нагадували крила демона. Радник, погладивши пишні вуса, всміхнувся і поспитав:
– Слухай, Хомо, а як там у тебе в колгоспі «Барвінок» із правами людини, порушуються чи ні?
– За права не скажу, пане раднику, а от трудову дисципліну порушують і на фермі, і в полі.
В цей час із-за кущів китайської троянди появився, видать, працівник спецслужби.
Від попереднього, що кинув на Хому хижацький вовчий погляд, цей відрізнявся хіба тим, що подарував старшому куди пошлють погляд гієни. Клацнувши закаблуками, виструнчився й мовив:
– Пане раднику, дозвольте доповісти про те, що від статуї Свободи одержано листа!
– Лист від статуї Свободи? – меланхолійно перепитав радник, погладжуючи селянські вуса.
– Статуя Свободи в своєму листі заявляє, що має намір покінчити самогубством!
– Невже ви не розумієте, – з батьківською докірливістю сказав представник адміністрації, – що розмова з яблунівським колгоспником для мене важливіша, ніж самогубство статуї Свободи?
Працівник спецслужби зник за кущами китайської троянди, наче джин у глекові факіра.
– Буває, всякі права в нас порушують, – провадив далі Хома. – Іноді, дивишся, повстають козли, задеруть хвости і біжать у лози. А то, трапляється, чужого теляти не хочуть до свого городу пускати. А хтось хитрий намагається чуже вухо гризти, бо свого не дістане.
– Так, так, Хомо, – зрадів почутому радник. – А спершу казав Хома – нічого нема! Мовляв, ні хуху ні духу, нема об що рук зачепити. А ще які трапляються порушення прав людини в колгоспі «Барвінок»?
– Не без того, щоб пішли наші в толоку. Хто великого не бачив, той малому дивується. Гірко доводиться тим, хто в чужій пасіці хоче бджоли розвести.
– Значить, чужа хата – велика досада, – резюмував радник. – А ще які порушення прав?
– Та багато, всіх і не перелічиш, – зітхнув старший куди пошлють, дивуючись із чужої цікавості. – Дехто сподівається – як буде живий, то буде й ситий. Дехто живе, як сорока, хто йде – сполохне. Дехто своє життя проживе, як у ступі стовче: ні смаку, ні знаку.
– Атож, ні смаку, ні знаку, – втішився представник вашінгтонської адміністрації з такого порушення прав людини в далекій Яблунівці, яка йому пекла й боліла, бо на тому подільському селі світ клином зійшовся.
Хома, щоб догодити радникові, згадував:
– А то залізе баба у нерет – ні назад, ні вперед.