Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
35. ... Слід зауважити, що в березні 2000 року процедура № 8/98 R.G. ще не була завершена в суді першої інстанції і що інші слухання відбувались в суді присяжних Санта Марія Капуя Ветере та в апеляційній інстанції, в якій розгляд справи завершився лише в січні 2002 року. Процедура ж № 9/98 R.G. не була завершена в суді першої інстанції навіть 29 квітня 2005 року. Враховуючи слабке реагування держави стосовно наглядача, що порушив обов’язок дотримуватись конфіденційності, і яка скористалася класифікацією кримінальних обвинувачень та не провела дисциплінарного переслідування. ніщо не гарантувало заявникові, що подібний інцидент не зможе повторитись. Відтак, він міг підставно побоюватись, що інші розмови можуть бути підслухані, що могло дати йому підстави вагатись перед тим, як порушити питання, що могли мати значення для його обвинувачення...
36. Як наслідок цього, Суд ухвалює рішення, що підслуховування телефонних розмов заявника з його адвокатом 15 квітня 1999 року порушило його право ефективно користуватись правом на захист. Відповідно, був порушений підпункт с) пункту 3 статті 6 Конвенції в поєднанні з пунктом 1 статті 6.
«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.
208. Крім необхідності домагатися дозволу на відвідування, адвокати заявника й сам заявник повинні були діставати спеціальний дозвіл від адміністрації слідчого ізолятора на передання будь-яких документів, які хотіли передати один одному. До передання з документами знайомилася адміністрація...
210. Суд відзначає, що стаття 20 Закону «Про тримання під вартою», що служила, як видно, правовою підставою для вивчення документів, якими обмінювалися заявник і його адвокати, передбачає цензуру всієї кореспонденції осіб, що перебувають під вартою в цілому, не роблячи винятку для привілейованої кореспонденції, як-от з адвокатом. Суд повторює в цьому зв’язку, що кореспонденція з адвокатами, незалежно від її мети, завжди є привілейованою й що читання листів ув’язненого, які він направляє адвокатові або надходять від останнього, дозволена у виняткових випадках, коли в органів влади є розумні підстави вважати, що цим привілеєм зловживають у тому розумінні, що отримання листа загрожує режимові пенітенціарної установи, безпеці інших або має який-небудь інший кримінальний характер.
211. Як відзначено вище, слідчий ізолятор «Лефортово» перебував у віданні того ж органа, який вів справу заявника. Отже, практика ознайомлення з усіма документами, якими обмінювалися заявник і його захист, мала як наслідок те, що обвинувачення знало заздалегідь стратегію захисту, і ставила заявника в невигідне становище порівняно з його опонентом. Це кричуще порушення конфіденційності відносин між клієнтом і адвокатом не могло не завдати шкоди праву заявника на захист і великою мірою позбавляло правову допомогу її користі. Ніхто не стверджував, що огульне застосування такого заходу протягом усього розгляду кримінальної справи було обґрунтоване винятковими обставинами або попередніми зловживаннями привілеєм. Суд вважає, що вивчення документів, якими обмінювалися заявник і його адвокати, є непомірним і довільним зазіханням на права захисту.
212. Отже, Суд уважає, що практика ознайомлення обвинувачення з матеріалами захисту порушувала принцип рівності сторін і значною мірою послаблювала права захисту.
g. Відповідальність юридичного представника за заяви
«Нікула проти Фінляндії» (Nikula v Finland), 31611/96, 21 березня 2002 року.
51. Справді, заявниця обвинуватила прокурора Т. у протиправній поведінці, однак критика її була спрямована на стратегію обвинувачення, яку, на її думку, обрав Т., оскільки два конкретні рішення, ухвалені ним ще до судового розгляду, становили, на її думку, «маніпулювання ролями... і порушення ним своїх посадових обов’язків». Хоча деякі з висловлювань заявниці були недоречними, її критика суворо обмежувалася діями Т. як обвинувача в справі проти її клієнта, що слід відрізняти від критики загальних професіональних та інших якостей Т. У цьому процесуальному контексті Т. повинен був терпимо поставитися до суворої критики з боку заявниці в її ролі адвоката захисту.
52. Більше того, Суд відзначає, що виступи заявниці обмежувалися залом суду, що слід відрізняти від критики на адресу судді або прокурора, озвученої, наприклад, у засобах масової інформації ... Не згідний Суд і з тим, щоб прирівнювати критику дій прокурора з боку заявниці, яка мала процесуальний характер, до особистої образи...