Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.
204. ... адвокати заявника повинні були просити спеціальні дозволи для того, щоб відвідати його для консультацій. Дозволи були дійсні тільки на одне відвідування, і спроби адвокатів збільшити строк їхньої дії виявилися марними. Дозволи видавав орган, за яким значилася справа. Після рішення Конституційного суду про неконституційність положень Закону «Про утримання під вартою», які надавали органові, за яким значиться справа, розсуд у питаннях зустрічей з адвокатом ..., адвокат заявника дістав дозвіл на необмежену кількість зустрічей, однак до цього часу рішенням останньої інстанції вирок набув чинності. Звідси випливає, що протягом усього часу розгляду кримінальної справи заявника його відвідування адвокатами були обумовлені дозволами влади.
205. Кримінальне переслідування заявника ініціювала Федеральна служба безпеки, і вона ж виступала стороною обвинувачення. Слідчий ізолятор «Лефортово», де тримали заявника, також був підвідомчий Федеральній службі безпеки. У цих умовах орган обвинувачення мав необмежений доступ до заявника для своїх власних цілей, і здійснював повний та ефективний контроль над його контактами з адвокатами, які повинні були звертатися за дозволом до слідчого, що був офіцером Федеральної служби безпеки, щораз, коли вони хотіли відвідати його в слідчому ізоляторі. Суд відзначає заяву уряду про те, що безпричинних відмов у дозволі на відвідування адвокатом ні на одному етапі розгляду не зафіксовано. Проте у нього немає сумніву, що необхідність звертатися за окремим дозволом на кожне відвідування створювала значні практичні труднощі в здійсненні права на захист, оскільки забирало час і сили від реалізації основної мети захисту. Але ще більше занепокоєння у Суду викликає те, що ця система ставила захист у залежність від розсуду обвинувачення й у підпорядкування йому, і в такий спосіб ліквідувала зовнішні ознаки процесуальної рівності сторін. Кілька разів Федеральна служба безпеки зловживала своїм панівним становищем у цьому питанні, відмовившись прийняти клопотання пані Москаленко про дозвіл на необмежену кількість візитів або пригрозивши їй порушенням кримінальної справи, хоч не було яких-небудь доказів того, щодо того, що дозвіл підроблено...
206. Суд до того ж відзначає, що уряд насамперед не надав жодного коментаря щодо правових підстав, які б дозволяли національним органам влади вимагати спеціальних дозволів на відвідування адвокатом. У тексті статті 18 Закону «Про тримання під вартою» ніщо не свідчить про те, що ордера юридичної консультації й посвідчення особи було недостатньо для дозволу на відвідування заявника професійними адвокатами, якими й були юридичні представники заявника. Хоча стаття 18 чітко вимагає наявності дозволу компетентного органа на побачення з членами сім’ї, у ній не згадано про те, що від таких дозволів можуть залежати відвідування адвокатів. Звідси випливає, що вимога до адвокатів заявника діставати дозвіл на зустріч із ним була не тільки обтяжливою для захисту, але й позбавленою правових підстав і, отже, свавільною.
207. У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що контроль, який здійснювала сторона обвинувачення над доступом адвокатів до заявника, послаблював зовнішні ознаки справедливого судового розгляду й принцип процесуальної рівності сторін.
«Рибацький проти Польщі» (Rybacki v Poland), 52479/99,13 січня 2009 року.
57. ... Захист заявника здійснював його адвокат, призначений 9 травня 1996 року, тобто на наступний день після арешту заявника. Коли того дня заявника допитував прокурор, адвокат був присутнім. Він брав участь в допиті, ставив запитання й заявляв клопотання про отримання доказів. Отже, протягом короткого періоду на початку провадження заявник користувався необмеженими можливостями для контактів з юридичним представником.
58. Однак 17 травня 1996 року прокурор застеріг за собою право бути присутнім на зустрічах заявника з захисником. У цій справі якогось посилання на підстави, на яких ухвалено таке рішення, нехай навіть загального за своєю природою, як, наприклад, необхідність забезпечити належний хід розслідування, немає. Так само не запропоновано якоїсь конкретної причини, яка доводила б, що такий нагляд був необхідним і виправданим, з огляду на обставин справи.
59. Зокрема, Суд зауважує брак доказів чи доводів ... на користь того, що, запроваджуючи такі заходи, правоохоронні органи вважали, що є якісь ознаки того, що контакти адвоката із заявником могли спричинити виникнення небезпеки змови. Ані професійна етика адвоката, ані правомірність його поведінки жодного разу не викликали сумнівів... Суд може лише зробити висновок, що наявність достатніх підстав для запровадження оскаржуваних заходів не доведено.