Відьмак. Володарка Озера

Цірі пришвидшила крок. Плавними, неквапними рухами клинка дурила та збивала з пантелику, манила й гіпнотизувала.

Бонгарт закрутив мечем вісімку.

— Це на мене не діє! — гарикнув. — І мені нудно!

Двома швидкими кроками скоротив дистанцію.

— Грай, музико!

Стрибнув, різко втяв, Цірі крутнулася в піруеті, підскочила, упевнено приземлилася на ліву ногу, вдарила відразу, не стаючи в стійку, ще до того, як клинок задзвонив по блоку Бонгарта, крутилася навколо, спритно пірнаючи під свист леза. Вдарила ще раз без замаху, з неприродного, дивного вигину ліктя. Бонгарт парирував, інерцію блока використав для миттєвого удару зліва. Вона на те сподівалася, їй досить було легкого згинання колін і хитання корпусом, аби на уламок нігтя розминутися з вістрям. Вона відразу контратакувала, тяла коротко. Але він цього разу на неї чекав, обманув фінтом. Не зустрівши блока, вона мало не втратила рівновагу, врятувалася блискавичним відскоком, але його меч усе одно зачепив її за плече. Спочатку вона думала, що вістря перетяло лише ватований рукав, але за мить відчула під пахвою й на руці теплу рідину.

Алебастрові канефори поглядали на них байдужими очима.

Вона відступала, а він ішов слідом, згорблений, роблячи мечем широкі рухи косаря. Наче кістлява смерть, яку Цірі бачила на картині в храмі. «Танець скелетів, — подумала вона. — Іде курноса».

Відступала. Тепла рідина вже текла її передпліччям.

— Перша кров — для мене, — сказав він, побачивши зірковий розбризк крапельок на підлозі. — Для кого буде друга? Га, моя коханочко?

Вона відступала.

— Обернися. То кінець.

Він був правий. Коридор закінчувався нічим, прірвою, на дні якої було видно закурені, брудні та розвалені дошки підлоги поверху нижче. Ця частина замку була зруйнована, вона взагалі не мала підлоги. Залишилася тільки ажурна опорна конструкція: стовпи, сідки та павутиння балок, що все те поєднували.

Вона не вагалася довго. Ступила на балку, відходила по ній, не зводячи з Бонгарта очей, відслідковуючи кожен його рух. Це її врятувало. Бо він раптом кинувся на неї, побігши балкою, тнучи швидкими круговими ударами, крутячи мечем у блискавичних фінтах. Знала, на що він розраховував. Поганий блок або помилка у фінті позбавили б її рівноваги, і тоді вона впала б із балки вниз, на розвалений паркет нижнього поверху.

Цірі цього разу не дала себе ошукати фінтами. Навпаки, вивернулася вправно й сама позначила удар управо, а коли він на півмиті завагався, втяла декстером секундою, таким швидким та міцним, що Бонгарт аж гойднувся після блока. І був би впав, аби не його зріст. Простягнута вгору ліва рука зуміла обпертися об бруси крокв і втримати рівновагу. Але на мить він втратив концентрацію. А Цірі тієї миті вистачило. Вона втяла у випаді, міцно, на повну довжину руки й клинка.

Він навіть не поморщився, коли вістря Ластівки із сичанням проїхалося йому по грудях і лівому плечі. Відразу контратакував так страшно, що, якби Цірі не крутнула сальто назад, удар перерубав би її навпіл. Вона скочила на сусідню балку, присідаючи навколішки, з мечем горизонтально над головою.