Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]

– Амосе, коли він знову заговорить до мене без запрошення, зламай йому щелепу.

– Із задоволенням, капітане, – відповів здоровань, зробивши крок уперед.

Дрезден самовдоволено посміхнувся, дивлячись на величезний кулак, але промовчав.

– Що нам відомо? – запитав Голден, адресуючи питання Фреду.

– Нам відомо, що сюди надходили дані з Ероса, також нам відомо, що керувалося все з цієї гноярки. Коли розберемо станцію, дізнаємось більше.

Голден обернувся і подивився на Дрездена знову, на цього європейського аристократа з гімнастичною статурою і дорогою зачіскою. Навіть зараз, оточенний озброєними людьми, він прагнув виглядати керівником. Голден міг уявити, як той раз по раз дивиться на свій годинник і міркує, скільки ще дорогоцінного часу відбере в нього ця абордажна вечірка.

– Я хочу в нього дещо запитати, – звернувся Джим до Фреда.

– Ти заслуговуєш на це, – кивнув Джонсон.

– Навіщо? – спитав він. – Я хочу знати – навіщо?

Дрезден посміхнувся майже жалісно і заклав руки в кишені звичним жестом людини, що обговорює спорт у припортовому барі.

– «Навіщо» – це дуже об’ємне питання, – відповів Ентоні. – Тому, що Бог так управив? Чи ви хочете уточнити питання?

– Чому Ерос?

– Ну, Джиме…

– Ви можете називати мене капітан Голден. Я той хлопець, який знайшов ваш покинутий корабель і подивився відео з Феб. Я знаю, що таке протомолекула.

– Справді? – посмішка Дрездена стала стала трохи щирішою. – Я хочу подякувати вам, що повернули нам вірулентного агента на Еросі. Втрата «Анубіса» відкинула нас на місяці назад. Знайти інфіковане тіло там, на станції, стало для нас даром божим.

Я знав! Я, курва, знав це! думав Джим. Але в голос повторив:

– Чому?

– Ви ж розумієте, що це за агент, – уперше відтоді як Голден зайшов у кімнату, в голосі Дрездена почулося розчарування, – я навіть не знаю, що ще вам розповісти. Це найважливіша річ, яка будь-коли ставалася в історії людської раси. Це одночасно доказ того, що ми не одні у всесвіті, і шанс позбутися обмежень, через які ми прив’язані до цих тісних бульбашок зі скелі й каменю.

– Ти не відповів на моє питання, – сказав капітан, ненавидячи свій ніс, який робив загрозливу інтонацію дещо комічною, – я хочу знати, чому ти вбив півтора мільйони людей.

Фред прочистив горло, але не втрутився. Ентоні перевів погляд з Голдена на полковника і назад.

– Я відповідаю, капітане. Мільйон з гаком людей – це дрібниці. Те, з чим ми тут працюємо, – має значно більший масштаб, – сказав віце-президент, повернувся до крісла, вмостився в ньому і перед тим як закласти ногу на ногу, підтягнув на колінах штани, аби не розтягувати тканину.

– Ви чули про Чінґізхана?

– Що? – запитали Фред з Джимом майже одночасно. Міллер просто поглянув на Дрездена пустими очима, постукуючи цівкою пістоля по броньованому стегну.

– Чінґізхан. Існує точка зору деяких чиновників, що він вбив чи перемістив до чверті тодішнього населення під час свої завоювань, – пояснив той. – Він вчинив так, прагнучи створити імперію, що мала розвалитися одразу по його смерті. В сучасних умовах це означає знищення близько десяти мільярдів людей з огляду на шкоду для поколінь. Півтора покоління. Ерос навіть похибковим значенням не може вважатися у таких масштабах.