Світанок

Відмінність між моїм новонародженим немовлям і дитиною, яку я побачила годину тому, була б очевидною для будь-кого. Різниця між Ренесмою годину тому і зараз була майже невловимою. Людське око ніколи б не помітило її. Але вона була.

Тіло її видовжилося. Стало трошки гінкішим. Обличчя було вже не таким круглим — на якусь крихітну часточку воно стало овальнішим. Кучерики на якусь одну п’яту сантиметра підросли. Вона самотужки витягнулася на руках Розалії, поки Карлайл рулеткою міряв її зріст, а потім окружність голови. Він нічого не записував — у нього ідеальна пам’ять.

Я бачила, що Джейкоб схрестив руки на грудях так само міцно, як Едвард обвив свої довкола мене. Його широкі брови зійшлися на переніссі в одну лінію над глибоко посадженими очима.

Ренесма виросла з однієї клітини до нормального немовляти всього за кілька тижнів. Вже за кілька днів по народженні вона мала такий вигляд, наче скоро почне ходити. Якщо вона й далі так ростиме…

Мій новий вампірський розум не мав жодних проблем із математикою.

— Що ж нам діяти? — злякано прошепотіла я.

Едвардові руки напружилися. Він точно зрозумів, що я мала на увазі.

— Не знаю.

— Ріст сповільнюється, — зауважив Джейкоб крізь зуби.

— Нам іще знадобиться кілька днів вимірювань, щоб уточнити тенденцію, Джейкобе. Жодних обіцянок я поки що не можу давати.

— Вчора вона виросла на два дюйми. А сьогодні менше.

— Якщо мої виміри точні, то на одну тридцять другу дюйма, — тихо сказав Карлайл.

— Тож робіть точні виміри, докторе, — мовив Джейкоб майже із погрозою в голосі. Розалія застигла.

— Ти ж знаєш, що я роблю все, що можу, — запевнив його Карлайл.

Джейкоб зітхнув.

— Гадаю, це все, що я можу просити.

Я знову відчула роздратування — наче Джейкоб украв мої власні слова і цілковито перебрехав їх.

Ренесма, схоже, теж була роздратована. Вона почала крутитися й наказово простягнула ручку до Розалії. Розалія нахилилася, щоб Ренесма могла торкнутися її обличчя. Через секунду Роза зітхнула.

— Чого вона хоче? — запитав Джейкоб, знову укравши мої слова.

— Беллу, звісно, — мовила до нього Розалія, і мені від цього потепліло на душі. Тоді вона поглянула на мене. — Ти як почуваєшся?

— Стурбована, — визнала я, й Едвард притиснув мене до себе.

— Ми всі стурбовані. Але я не це мала на увазі.

— Я цілком себе контролюю, — запевнила я. Зараз спрага стояла останньою в моєму переліку. Крім того, Ренесма пахла чудово — але зовсім не так, як пахне їжа.

Джейкоб закусив губу, але й не поворушився, щоб зупинити Розалію, коли вона передала мені Ренесму. Я бачила, яка напружена Роза, і мені було цікаво, яку емоційну атмосферу в кімнаті зараз діагностує Джаспер. Чи він так пильно зосереджений на мені, що не відчуває нікого іншого?