Прерія

Одначе старі відьми тільки ще швидше закружляли по колу, а погрози в їхній пісні залунали ще голосніше та виразніше. Аж тут найстаріша й найлютіша індіанка вихопилась із кола й кинулася до бранців, наче та хижа птиця, яка довго ширяла в повітрі, виглядаючи свою жертву, і тепер стрімголов падає на неї. За цією каргою безладною галасливою юрмою посунули й інші, аби не прогавити своєї частки в кривавому бенкеті.

— Могутній чаклуне мого народу! — закричав трапер по-тетонському. — Відкрий рот і заговори, щоб усе плем'я сіу почуло тебе!

Чи то Азінус у недавніх подіях збагнув чудодійні якості свого голосу, чи то його роздратував дикий вигляд старих індіанок, які, проминаючи його, верещали так, що навіть ослячим вухам не стало сили терпіти, — у всякому разі осел зробив те, про що прохали Оубеда, і досяг такого успіху, на який навряд чи міг сподіватися природолюб, хоч би й волав на всю горлянку. Чудернацька тварина закричала вперше, відколи з'явилася в селищі. Застережені у такий жахливий спосіб, старі відьми шугонули врозсип, наче стерв'ятники, яких відігнали від поживи, але репетувати вони не кинули і, очевидно, не зовсім відмовилися від свого заміру.

Їхня несподівана поява, а отже, й неминуча небезпека, значно швидше розігріли кров у жилах Пола і Мідлтона, ніж усі попередні розтирання та фізичні вправи. Пол схопився на рівні й прибрав погрозливу позу, яка, сказати правду, обіцяла більше, ніж достойний бортник міг би зробити. І навіть капітан звівся навколішки, ладен дорого віддати своє життя. Те, що блідолиці в якийсь дивний спосіб звільнилися від своїх пут, старі індіанки розцінили як витівку чаклуна, і ця помилка прислужилася бранцям не менше, ніж пречудесне і вельми своєчасне втручання Азінуса.