Прерія

— Якщо ви отак ставитеся до пут, мій чесний друже, то доведіть це, якнайшвидше звільнивши нас, — сказав Мідлтон — йому, як і бортникові, забарливість їхнього випробуваного товариша здавалася дивною та незрозумілою.

— Я з радістю звільнив би вас, особливо тебе, капітане, адже ти солдат, і тобі було б не тільки цікаво, а й корисно придивитися на волі до всіх обставин та хитрощів індіанської війни. А цьому нашому другові байдуже, що він побачить, бо з бджолами воюють зовсім не так, як з індіанцями.

— Старий, оті ваші кпини з нашого нещастя зовсім недоречні, як не сказати крутіше…

— Еге ж, твій дід був чоловік запальний і нетерплячий, то чого ж сподіватися, щоб дитинча пуми повзало по землі, мов дикобразеня… А тепер замовкніть-но ви обоє, а я говоритиму ніби тільки про те, що зараз відбувається в долині, — отак ми приспимо їхню пильність і змусимо заплющити очі, що лише й видивляються, яку б учинити капость чи лиходійство. По-перше, вам слід знати, що той підступний тетон наказав, — принаймні я так думаю, — повбивати всіх нас, як тільки випаде нагода зробити це тишком-нишком.

— Милосердне небо! І ви дозволите, щоб нас зарізали, мов покірних овець?

— Тихше, капітане, тихше; з гарячковості мало пуття, коли треба діяти хитрістю, а не силою. Ото молодець наш пауні! Ви збадьорилися б одразу, коли б побачили, як він скаче від річки, аби заманити ворога на той берег, — а навіть мої слабкі очі бачать, що на кожного його воїна припадає по два сіу!.. Так от я казав, що гарячковість і нерозсудливість до добра не доводять. Навіть дитині зрозуміло, що тут до чого. Дикуни й самі не знають, що з нами робити. Одних лякає колір нашої шкіри, і вони з радістю відпустили б нас, а інші дивляться на нас, мов голодний вовк на лань. Але коли на раді племені починаються чвари, милосердя рідко бере гору. Бачите он тих зморщених і злісних скво?.. Та ні, вам із землі не видно; але вони тут і от-от кинуться на нас, мов розлючені ведмедиці, хай-но лише випаде слушна хвилина.

— Послухай, шановний трапере, — сердито перепинив його Пол, — ти що, розповідаєш усе це для нашої втіхи чи для своєї власної? Якщо для нашої, то краще побережи себе для іншого разу, бо я вже так насміявся, аж дихнути не можу. З мене вистачить!

— Тс-с, — мовив трапер, швидко і напрочуд вправно розрізавши ремінець, яким правицю Пола було прив'язано до його тіла, і кинувши ножа так, щоб бортник міг його взяти. — Тихше, хлопче, тихше; от і наспів наш час! Ці кровожерливі відьми дивляться в долину, їхню увагу прикував галас, і нам поки що нічого не загрожує. А тепер берися за діло, та вважай, щоб ніхто не помітив…

— Дякую тобі за ласку, старе м'яло, — пробурчав бортник, — хоч вона й припізнилася трохи, як сніг у маю.