Основи кримінально-правової кваліфікації
- Автор: Навроцький В’ячеслав Олександрович
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Основи кримінально-правової кваліфікації». Краткое содержание книги:
Для науковців, студентів юридичних вищих закладів освіти, юристів-практиків.
Тому, якщо аналізований вид множинного злочинів пов’язується із вчиненням певного, названого в статті Особливої частини КК злочину, або злочину передбаченого “цією статтею” то рецидив наявний і тоді, коли злочин, за який особа була засуджена, був передбачений статтею раніше чинного акта чи статтею, яка діяла в попередній редакції. В цих випадках має місце поширювальне тлумачення статті КК — під “цією статтею” пропонується розуміти:
- власне статтю, що передбачає рецидивний злочин;
- статтю, яка буквально не є “цією статтею”, а статтею іншого закону чи статтею, яка діяла в іншій редакції.
Враховуючи недоцільність існування в КК положень, які вимагають поширювального тлумачення, бажано було б в майбутньому відмовитися від формулювання “особою, судимою за злочин, передбачений цієї статтею”.
В тих же випадках, коли діяння, за яке особа була засуджена, декриміналізоване, то судимість за нього втрачає своє юридичне значення. Фактично вона скасовується. Це випливає з того, що судимість є похідним наслідком вчинення злочину і засудження за нього. З відпадінням причини виникнення судимості відпадає і наслідок — сама судимість. В КК це прямо не регламентовано (КК не знає поняття “скасування судимості внаслідок декриміналізації діяння”), однак випливає з ч. 1 ст. 5 КК, яка передбачає, що зворотна сила кримінального закону поширюється і на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Тому рецидив відсутній, якщо особа мала судимість за діяння, які декриміналізовані в зв’язку зі змінами в кримінальному законі.
В зв’язку з цим виникає ще одне питання — пов’язана декриміналізація і скасування судимості лише з формальними змінами в законі про кримінальну відповідальність — КК, чи відповідні правові наслідки можуть бути обумовлені і змінами в нормативно-правових актах інших галузей права. Відомо, що у випадках застосування статей Особливої частини з бланкетними диспозиціями та в зв’язку з субсидіарним застосуванням правових норм нерідко обсяг криміналізації змінюється і без змін в КК (це, наприклад, зміни в переліку заборонених видів господарської діяльності, виключення певних видів товарів з числа підакцизних, віднесення певних речовин до наркотичних засобів). Важливі положення, які слід приймати до уваги при вирішенні цього питання, містяться в рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 р. “Про зворотну дію кримінального закону у часі” (справа №1-3/2000). Конституційний Суд зайняв позицію, згідно якої зміни в положеннях інших нормативно-правових актів не означають зміни в кримінальному законі і, відповідно, зворотна дія кримінального закону не настає. Тому й судимість не припиняється у випадках, якщо в силу змін у нормативно-правових актах інших галузей права особа за такі самі діяння зараз не підлягає кримінальній відповідальності і не може бути засуджена. Виходячи з викладеного при встановленні наявності рецидиву враховується судимість і за діяння, які на момент вчинення нового (рецидивного злочину) не є злочинними в зв’язку зі змінами в нормативно-правових актах інших галузей права.
Що ж до останнього з поставлених питань, то при його вирішенні слід виходити з того, що рецидив утворює лише злочин, за який особа засуджена судом України та новий злочин, за який ця ж особа підлягає кримінальній відповідальності за КК України. Національний суверенітет передбачає врахування правових наслідків засудження національним же судом. Такий підхід виражений в законі України від 3 березня 1998 р. “Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р.”. Цим Законом відповідний протокол нашою державою ратифікований із застереженнями, одне з яких полягає в тому, що Україна не бере на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін при вирішенні питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, про встановлення факту вчинення злочину повторно. Хоча в цьому акті прямо не передбачена відмова від врахування вироків судів іноземних держав при визнанні наявності рецидиву злочині (судимості, яка виникає на підставі вироків таких судів), це випливає зі змісту вказаного закону.