Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Пізно ввечері, коли Ульбріксон нарешті пішов у свій номер, хлопці поодинці або парами вислизали з готелю і прогулювались берегом озера Карнегі. Місяць був повний, озеро мерехтіло сріблом. Цвіркуни співали у траві біля їхніх ніг, цикади гуділи над головою на деревах. Вони дивилися на залиті місячним світлом зірки вгорі, тихо розмовляли й нагадували собі, хто вони є і чого досягли. Для декого з них цього було достатньо. Багато років по тому Джо згадав, що того вечора на нього зійшло почуття спокою. Рішучість почала вливатись у нього спершу як струмок, а згодом як річка. Зрештою, у досвітні години вони повернулися у свої номери і лягли спати — дехто спокійно, а дехто уривками.

Уранці, прокинувшись, Чак Дей написав у своєму журналі: «Фінал олімпійських відбіркових змагань, дуже нервую, але впевнений у своїх силах». Джонні Уайт черкнув: «Ми всі прокинулися налякані, і до нас часто заходив Елвін».

Елвін Ульбріксон сам не міг скинути внутрішнє напруження. Це був його судний день. Багато з його колег будуть спостерігати перегони того вечора — не лише Ебрайт, а й старий Джим Ейк «Десятка» із Сіракуз, Ед Лідер із Єлю, Джим Рей з університету Корнелла і Констанс Титус, олімпійський чемпіон в одиночному веслуванні 1904 року. Більше того, Роял Брогем також буде там, транслюючи перегони наживо на 50 станціях мережі «Сі-Бі-Ес» по всій країні. Усі в Сіетлі і більшість людей на решті території країни слухатимуть перебіг змагання. Він не матиме де сховатись, якщо хлопці не здобудуть перемогу для нього.

Грози гуркотіли над Нью-Джерсі того ранку, і дощ стукав по даху «Принстон Інн». До полудня, однак, хмари понеслися геть до горизонту, і день став спекотним і задушливим, але ясним. Озеро Карнегі було гладке, як люстро, віддзеркалюючи напівпрозоре блакитне небо. Фінальні олімпійські відбіркові змагання мали початись о 17:00, тож хлопці провели більшу частину дня, байдикуючи на човновій станції Принстона, намагаючись зберігати витримку. У другій половині дня чорні седани і купе, заповнені вболівальниками команд, почали прибувати на озеро Карнегі. Водії зупиняли автомобілі в тіні дерев уздовж останньої сотні метрів дистанції, розстеляли покривала для пікніка на траві і відкривали корзини, повні бутербродів та холодних напоїв. Трибуни на фініші повільно заповнювались людьми, що обмахувались програмками змагань, — чоловіками у фетрових капелюхах і панамах та жінками в пласких капелюшках, вишукано припасованих до голівок. Загалом, певно, 10 тисяч осіб зневажили спеку, щоб стати свідками всього 6 хвилин перегонів — 6 хвилин, що розіб’ють мрії усіх хлопців, які готувалися вийти на воду, окрім дев’яти.