Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
А цісаревич, потиснувши нам обом руки, насамперед заявив:
— Називайте мене просто Павлом. І обов’язково на „ти“. Тільки так і не інакше. Домовилися?
— Так, Павле, — відповіла я, а Естер лише кивнула.
— От і добре, — сказав він. — Одразу відчувається, що ви з інших планет. Наші співвітчизники, навіть переконані республіканці, попервах торопіють, коли я прошу їх звертатися до мене на ім’я. А ви спокійно дивитесь на мене і, мабуть, думаєте: „Це ж треба, демократа з себе корчить!“
— Якщо чесно, то я так і подумала, — з милою безпосередністю зізналася Естер.
Павло повернувся до Ані й Олега.
— Друзі, політайте хвилин двадцять над лісом на моїй тачці. Про людське око, щоб Вейдерові було легше дурити Транспортний Контроль. А я тим часом поспілкуюся з панночками.
Обоє зрозуміли, що він просто хоче поговорити з нами віч-на-віч, тому не стали заперечувати й слухняно залізли в кабіну. Коли флаєр відлетів, цісаревич присів на траву, схрестивши ноги, дістав з кишені сиґарету й закурив.
— Тільки не розповідайте про це нікому, — попрохав він, ховаючи в кишеню запальничку. — Якщо мама дізнається, що я палю, то дуже засмутиться.
У відповідь ми з Естер невизначено кивнули і вмостились напроти нього. Десь зо хвилю Павло мовчки дивився на нас. Не пильно, не допитливо, а швидше з простою цікавістю, як дивляться на рідкісних звіряток. Потім рішуче сказав:
— Гаразд, дівчата, у мене обмаль часу, тож не будемо товкти воду в ступі. Будь ласка, назвіть свої справжні імена. І звання, якщо вони є.
Від несподіванки я закашлялася. Світ затьмарився у моїх очах, неначе мене оперіщили палицею по голові. Звідкись здаля, ніби крізь щільний шар вати, до мене долинув спантеличений голос Естер:
— Що… що ти кажеш?
Вона продовжувала грати, зображаючи святу невинність. А я так не могла. До того ж розуміла, що все марно. Ми сіли в калюжу, нас розкусили. Весь хитромудрий план головного командування пішов коту під хвіст…
— Ми знаємо, що ви не ті, за кого себе видаєте, — тим часом вів Павло. — Ти, Рейчел, не з Аррана, а ти, Естер, не із Землі Вершиніна. Ви аґенти вільного людства. І не лише ви двоє — ми знаємо і про інших ваших товаришів.
Остаточно добиваючи мене, цісаревич назвав решту членів нашої розвідувальної ґрупи. Назвав на тутешні, вигадані імена, але всіх без винятку, в тому числі й Валька. А на десерт він припустив, що я є командиром загону, оскільки інші хлопці й дівчата потрапили в родини місцевих підпільників або в інтернати, а я єдина, кого леґалізували на Новоросії разом із дорослими аґентами.
— Найпевніше, — підсумував Павло, — операцією керує твій буцімтобатько. А твоя буцімтомати йому допомагає.
Він помилився лише в одному, назвавши мого батька „буцімтобатьком“. В усьому ж іншому попадання було стовідсотковим.
Трохи оговтавшись і зваживши всі за та проти, я вирішила, що втрачати більше нічого. Усе й так уже втрачено, наша місія зазнала фіаско і подальша гра не має сенсу. Оскільки нашому життю і свободі поки нічого не загрожувало, я не задіяла кодову фразу для активізації мініатюрного аварійного передавача, вмонтованого в мою праву сережку. В нештатних ситуаціях ми мали право діяти на свій розсуд, а зараз якраз виникла ця сама нештатна ситуація. За таких обставин відвертість була найкращою з можливих ліній поведінки. Тому я прямо й чесно сказала:
— Мене звати Рашель Леблан, я мічман Військово-Космічних Сил Земної Конфедерації.
Після цього й Естер нічого не залишалося, як назвати себе.
Павло викинув наполовину викурену сиґарету й задоволено кивнув.
— Це вже краще. Тепер ми можемо поговорити відверто.
— І перше питання, — підхопила я, — як ви нас вирахували?
— Щодо цього можу вас заспокоїти: особисто вашої вини тут немає. Ви були викриті ще в процесі внесення інформації про вас у планетарну мережу. Це заслуга Вейдера. Ви ж уже чули про нього?
— Так, чули.
— Він і постарався. Ми вже давно чекали на щось подібне.
— Що до вас підішлють аґентів-однолітків? — про всяк випадок уточнила я.
— Атож. Тому ми були напоготові.
Я розгублено труснула головою.
— Але тоді… тоді я нічого не розумію. Коли ви знали, хто ми, чому просто не проіґнорували нас?
— Спочатку ми так і збиралися вчинити. Але потім зрозуміли, що це буде помилкою. Якщо ми не підемо з вами на контакт, то ваше керівництво вживе інших заходів, можливо, найрадикальніших. Тому ми вирішили прийняти вашу гру й дозволити вам проникнути в нашу орґанізацію.