Чорнильна кров

Автор: Функе Корнелия
Серия: Tintenwelt-Trilogie #2
Год: 2010
Язык: украинский
Год: Теза
ISBN: 978-966-421-066-6
Переводчик: Любомир Український
Жанр: Фэнтези

Электронная книга - «Чорнильна кров». Краткое содержание книги:

У першому романі Мо і Меґі Фольхарти з’ясовують, що їх наділено надзвичайним умінням вичитувати героїв зі сторінок книжки «Чорнильне серце» у наш світ.
У книжці «Чорнильна кров» Вогнерукий — вогнедув вичитаний із чорнильного світу, зневірився, що коли-небудь повернеться до коханої Роксани. Та якось він знаходить горе-поета, який зачитує його назад у книжку. Слідом до нечувано лихого чорнильного світу потрапляють Меґі та її рідні. Страшна оповідка проковтує їх.
Але чи відпустить?

Перейти на страницу:

Мортола спробувала дати Резі ляпаса, як вона била усіх своїх служниць, та Реза перехопила її руку.

— Він живий, Мортоло, — прошепотіла вона Сороці. — Ця історія ще не скінчилась, і про його смерть ніде не написано. А от за те, що ти зробила з її батьком, Меґі прошепоче твою смерть тобі на вухо. Настане час. І тоді я дивитимусь, як помиратимеш ти.

Цього разу вона не змогла втримати Мортолину руку: Резина щока ще довго пекла по тому, як Сорока пішла геть.

— Звідки ти знаєш цю стару? — запитала Міна. — Вона змішувала отрути при Каприкорнові.

— Знаю! — відповіла Реза глухо. — Я була її власністю. Багато років.

Лист Феноліо

То все ж таки існує світ,

В котрім творю я незалежну долю?

Час, що в'яжу я ланцюгами знаків?

Буття, неспинне за моїм наказом?

Веслава Шимборська. Радість писання[9]

Коли прийшла Роксана, Вогнерукий спав. Надворі вже стемніло. Фарид і Меґі пішли до моря, а він приліг, бо в нього боліла нога. Коли Вогнерукий побачив Роксану в дверях, то подумав, ніби його голова жартує з ним (вона таке охоче робила вночі). Зрештою, колись давно він уже був з нею тут. Кімната була майже така сама, і він лежав на такому ж набитому соломою мішку, з порізаним і липким від крові обличчям.

Роксана прийшла з розпущеним волоссям. Можливо, тому й пригадалася та ніч. Його серце здригалося від спогадів. Він божеволів від болю і страху, ховався, мов поранений звір, поки його не знайшла Роксана і не привела сюди. Болотяник ледь упізнав Вогнерукого, влив йому щось до рота, і він заснув. А коли прокинувся, Роксана стояла у дверях, як оце зараз. Коли порізи попри всі цирульникові старання не загоїлись, вона пішла з Вогнеруким до лісу. Глибше і глибше, до фей, і залишилася з ним, аж доки обличчя не загоїлося і він знову наважився з'явитися посеред люди. Без сумніву, небагато є чоловіків, яким любов до жінки викарбували на обличчі ножем.

Але як він її привітав, коли вона з'явилася в кімнаті?

— Що ти тут робиш? — спитав він.

Він ладен був відкусити собі язика. Чому він не сказав, що сумував за нею, так сильно, що хотів вернутися десятки разів?

— Що я тут роблю? — запитала Роксана.

Раніше за таке запитання вона б пішла геть, але наразі вона лише всміхалась, втім, так насмішкувато, що йому стало незручно, як хлопцеві.

— Де ти залишила Єґана?

— У подруги. — Вона поцілувала Вогнерукого. — Що з твоєю ногою? Феноліо сказав, що тебе поранено.

— Вже краще. А що в тебе спільного з Феноліо?

— Він тобі не подобається. Чому? — Роксана погладила Вогнерукого по обличчі.

Яка вона вродлива. Неймовірно вродлива.

— Він мав на мене плани, які мені не сподобались. Тобі той старий часом нічого не дав для Меґі? Можливо, листа?

Без жодного слова вона витягла листа з-під плаща. Ось він, текст. Текст, який хотів стати правдою. Роксана простягнула скріплений печаткою пергамент, та Вогнерукий похитав головою.

— Краще віддай Меґі, — сказав він. — Вона на березі.

Роксана здивовано поглянула на Вогнерукого.

— У тебе такий вигляд, ніби ти боїшся шматка пергаменту.

— Так, — сказав Вогнерукий і взяв її за руку. — Так, боюся. Тим паче, коли там щось написав Феноліо. Ходи, знайди Меґі.

Меґі сором'язливо всміхнулася Роксані й на мить перевела погляд на Вогнерукого. Відтак вона бачила поперед себе лише листи Феноліо. Вона так поспішала зламати печатку, що майже надірвала пергамент. Там були три аркуші, густо списані. Перший — лист до неї. Меґі прочитала його і байдуже запхала за пояс. Текст, на який вона чекала, був на двох інших аркушах. Очі Меґі так швидко пробігли по рядках, що Вогнерукий засумнівався, чи вона читала. Врешті дівчина підвела голову, подивилася вгору на Сутінковий замок і всміхнулася.

— Ну, і що пише той старий чортяка? — запитав Вогнерукий.

Меґі простягнула йому обидва аркуші.

— Я чекала чогось іншого, але… Ось, дивися сам.

Вогнерукий взяв пергамент, кінчиками пальців, наче аркуші могли його попекти легше, ніж полум'я.

— Відколи ти вмієш читати? — Роксана запитала так здивовано, що Вогнерукий не стримав усмішки.

— Мама Меґі навчила.

Дурень. Навіщо розповідає? Роксана надовго затримала погляд на Меґі, а Вогнерукий намагався розібрати почерк Феноліо. Реза писала здебільшого друкованими літерами, щоб йому було легше читати.

вернуться

Переклад Андрія Савенця

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?