Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Тиранія в Ольвії проіснувала до зламу V—IV ст. до н. е., коли, можливо, Еврисивій, син Сириска, родоначальник сім'ї, яка займала пізніше найважливіші культові та державні посади, скинув тиранію в полісі[767]. З цього часу в Ольвії, зрештою, стверджується демократичний устрій. Можливо, що демократичні установи з’явилися раніше, під значним впливом Афін і в зв'язку з експедицією Перікла у Понт[768].

Система державних установ, близька до афінських, засвідчується у джерелах досить переконливо, починаючи лише з елліністичного часу. Але можна припустити, що значна їх частина існувала й наприкінці класичного етапу — Народні збори повноправних громадян, Рада, різні колегії та магістратури.

У V—IV ст. до н. е. в Ольвії тривав розвиток соціально-економічних структур. При цьому вона залишалася автаркічним полісом, землеробським у своїй основі, але в її економіці велика роль належала ремісничій та торговельно-обмінній діяльності.

Головним власником земель був поліс, який на тих чи тих правах (оренда, купівля-продаж, наділ, відкуп тощо) передавав землю в користування громад (храмові об'єднання, сільські поселення) або окремих повноправних громадян. Усі операції із землею перебували під суворим контролем держави.

До структури володінь ольвійського поліса входило місто і передмістя, ближня хора (перші дві третини V ст. до н. е.), дальня хора (третя третина V — перші дві третини IV ст. до н. е.), святилища (Гіпполаїв мис, Тендра, Кінбурн, Бейкуш, Гілея, Левка). В свою чергу, земля в місті, після виділення ділянок для теменосів, храмів агори, громадських споруд, розбивалася на ойкопедони, на ближній хорі — на клери, на дальній — земля виділялася для різного розміру селищ, їх сільськогосподарських територій і садиб. Можливо, жителі селищ на хорі входили до невеликих громад, що також контролювали використання земель. Поява в V ст. до н. е. невеликих, що стояли окремо, садиб, орендарі або власники яких обробляли навколишні землі, свідчить, що вже з цього часу в Нижньому Побужжі почався процес, хоч і не дуже активний, концентрації земель у володінні окремих громадян.

Суспільно-станова структура населення на цей час сформувалася практично цілком. Громада повноправних громадян складалася, головним чином, із земельних власників. Очевидно, до цієї категорії належали й багаті сім'ї жерців. У зв’язку з розширенням торговельно-обмінних відносин дедалі більшу роль у суспільстві відіграють ксени й купці, які здобувають низку привілеїв, у тому числі статус повноправних громадян. Переважну частину цієї вільної верстви громади складали виробники з середнім і невисоким достатком, головним чином вільні сільські жителі, які не володіли землею (орендарі), але, можливо, мали знаряддя праці; невелика частина вільних ремісників, які володіли невеличкими майстернями та знаряддями праці; торговці, які вже спеціалізовано займалися обміном, але частина їх могла бути водночас і селянами, ремісниками, землевласниками. Проте багато дрібних ремісників та торговців зоставалися за межами общини вільних громадян.

Рентні орендні відносини, відбиті, зокрема, в листі Артікона у V ст. до н. е. У ньому йдеться про власників будинків Мілліона та Атаку, які здають у найм кімнати, та про бідну сім'ю Артікона, що не має свого домоволодіння і змушена наймати житло[769].