![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Княжич оповів, що вони заїхали на хутір попрохати води, а там на них накинулася ватага розбишак. Взивали їх «моанськими пиками» і били безжалісно. Він, княжич Коронат, багато мандрував по розлогим просторам своєї вітчизни, і оце вперше побачив таку звірячу ненависть до моанців. І це, коли в Великій та Могутній інородців постійно вивищують за рахунок просвітителів та визволителів… Він, Коронат, сподівається побачити на шибениці принаймні трьох бандитів… Один — високий здоровило, очі здається жовті, чи карі… Має перебиту руку… Другого вони як слід не розгледіли — він напав із засідки, а ось третього не переплутають ні з ким. Таке враження, ніби хлоп є кедагом, або напівкровкою — кедагом. Чорномазий, чорноволосий, очі — наче у дідька. Теж чорні… Той, другий, здається теж був чорноволосий. Він і поламав носа пану Егону. А чорнопикий порізав ножем його, Короната… Вони сподіваються, що справедливість буде відновлено, не доводячи справу до Імперського Суду.
— Де знаходиться той хутір? — холодно питає пані княгиня.
Приятелі не можуть пригадати. По-перше вони заблукали, а зранку були в такому стані, що… До речі, поруч з бандитами потрібно повісити й четвертого. Хлопа, котрий покинув їх в горах на півдорозі від Гарячих Джерел. Вони впевнені, що поганець заодно з бандитами…
Пані Варда — Конвалія сказала, що буде займатися цією справою. І піднялася з кріселка, даючи знати, що прийом закінчено.
Видибавши до збройної зали, четвірка стала, наче врита. Просто на них йшли оті двоє селюків… Перший тоді був у вишиваночці, а зараз мав на собі якийсь синій камзол місцевого крою. А чорномаза пика розгулював по князівському замку в тому самому чорному вбранні, в якому й був під час отої сутички. Вбрання нині доповнювали два мечі за спиною. Перший селюк зброї не мав, але обом моанцям одразу впала в око його схожість з отою дівкою, яку… Ах, паскуди… Теж жалітися прийшли! Ех було б це в Моані, вас давно б уже і пси на зубах рознесли.
Двійця теж угледіла понівечене панство і зупинилася. Хлоп у синьому камзолі дивився на них такими ж як у тої дівки очима. Наче пропікав наскрізь. Чорнопикий шкірився, дивлячись на їхній побитий вигляд. Коронат шкодував лише про одне — що не може повісити обох зараз же.
Грюкнули двері. З кабінету випливла пані княгиня… Пихата, куди там імператриці.
— Ваша вельможність! — вигукує Коронат, — оці ось двоє бандитів якраз і були на тому хуторі.
— Одного з цих бандитів, — говорить княгиня все тим же крижаним голосом, — звуть Зельм — Вогнедан Пард, і він є княжичем Чорногорським і моїм сином. Другий же шляхтич є князем Ведангським. А зґвалтувати ви, панове, намагалися мою доньку…
Коронат нарешті втямив, чому йому такими знайомими здалися очі тієї дівки з хутора. Ось вони, на обличчі крижаної княгині. Сині… Ненависні… Люті…
— Якщо ви, панове, — продовжувала жінка, — не хочете, аби все це дійсно випливло на Імперському Суді, забирайтесь геть з Ігворри сьогодні ж. На розлогих просторах нашої держави є багато інших місць, де можна поправити здоров’я.
Отямилися приятелі лише в «Срібній Ложці». Очманілі до краю.
— Але як, — хлюпав поламаним носом Егон, — як, Коро, ми могли знати, що це — князівна Чорногорська? І що вона робила в тій глушині? Вона збирала на стіл, Коро! Наче наймичка… А те, що оце ось чорнопике страхіття є князем Ведангським, я й подумати не міг, бо бачив князя кілька разів на тезоіменитстві, і то був зовсім інший чоловік…
— Ти бачив, — хмикнув Коронат, котрий оговтався раніше за приятеля, — батька цієї потвори… Років зо два тому шляхетська рада розбирала його відречення від титулу і прав власності… Та це — неважливо. Головне, що я тепер знаю, кому мститися. І я помщуся, Егоне… Князівна Чорногорська… Ха! Наші предки під час завоювання топтали під ноги тутешню гостровуху знать… І розважалися з їхніми бабами. Якщо не можна буде дістати до сестри — за неї відповість чорногорець. Разом зі своїм чорномазим приятелем. Теж мені князь… Добре, ми поїдемо… Нехай слуги збирають обоз і закладають карету. Та через рік — повноліття Імператора. Може княжич Чорногорський заховається за матусиною спідницею, але страшній пиці доведеться їхати до столиці. На присягу… А до того ми щось вигадаємо… Вірно, Егоне?
— Вірно, — сипить Егон, — куди вірніше! Ти молодчага, Коро!
Від’їзд моанців пройшов непоміченим. Все потиху владналося. Заспокоїлася Дана, хоча у дівчини явно поменшало дитячих веселощів, зажила рука у Горицвіта… Життя потекло далі. Ось тільки не міг заспокоїтися Вогнедан.