Нафта

Нотатка 71m

МЕРДА

(Видіння, розділ десятий)

У десятому розділі Видіння спостерігаємо за тим, як Мерда та його жінка проминають Вулицю ххх ххх. Мерда, удаючи, що анічогісінько не сталося, вільною рукою витирає своє маленьке зморшкувате, змокріле від поту чоло.

Божества кажуть Карло, що наразі вони на Колі Боягузтва (чи то пак Слабкості чи ще краще сказати Зречення, Непридатності). Бо світ, який роїться за їхніми спинами, — це світ, у якому хлопець вирішив, може, навіть того не свідомий, бо так наказував йому його Взірець, що буде сильним і ладним на все. Якби хтось сказав йому йти слідом, він би пішов, попрощавшись із рідною домівкою, аж на край світу: принаймні, допоки не набридне. Будь-яка зміна чи хоч-яка подія радо віталися. У нього було просте, бездоганне життя, але воно не було самодостатнім, адже було злиденним. І саме тому кожен з тих, хто комашився на тій убогій вулиці, був схильний і ладен зажити іншою долею, попри те, що мав таку бездоганну долю.

Наразі Взірець, якого поховали, бо страшно огидний у склепі, власне, під склепом, і чийого Боввана двічі загорнули сукном, говорить до своїх поборників, що треба всіх і всього боятися, нікому не довіряти, хай там що, а дбати лише про свої справи, але не так, як то було колись — тоді це був нахабний та ххх вислів, — а саме у буквальному значенні: не вилазити із власної черепашки. Не полишати свою родину, гарнесенько оздоблений будиночок, коло найближчих друзів, роботу (це для тих, хто на неї ходить, а хто ходить красти, так то один грець), увечері раненько йти до ліжечка (єдиний виняток з правила — це ті, хто йде щось поцупити). Не говорити до чужинців, а як хтось подивиться у твій бік, то чимчикуй своєю дорогою, дивлячись лише вперед, а ще ліпше — опустивши очі долу, як слухняна послушниця, адже у тебе янгольські кучері та білісінька шкіра.