Життя Дон Кіхота і Санчо

Унамунове прочитання «Дон Кіхота» справило настільки глибокий і різноманітний вплив на культуру, що його відлуння легко можна спостерегти у творах аудіовізуальних мистецтв ХХ-ХХІ століть: у книжковій ілюстрації, картинах художників, у численних пам’ятниках літературному героєві та його авторові, насамперед у тому, що стоїть у центрі Мадрида на площі Іспанії. Риси образу героїчного безумця, канонізованого доном Міґелем, можна впізнати в мюзиклі «Людина з Ла-Манчі» Дейла Вассермана, в кінематографічних «Дон Кіхотах» таких кінорежисерів, як Ґеорґ Вільгельм Пабст, Рафель Хіль, Ґріґорій Козінцев, Орсон Веллс, Вадим Курчевський, Резо Чхеїдзе, Ґодерзі Чохелі, Василій Ліванов, і навіть у героях дитячого фільму про радянських піонерів Петрова і Васєчкіна, які втікають із табору, озброївшись романом Сервантеса, і цілком в дусі Унамуно сперечаються про те, чи був літературний персонаж реальною людиною, чи тільки породженням уяви Сервантеса.

Отже, «Життя Дон Кіхота і Санчо» Міґеля де Унамуно є в багатьох сенсах твором унікальним. Це яскравий взірець відкритої великої інтелектуальної прозової форми, яка випередила час, нікого не лишивши байдужим. Це справжній шедевр есеїстичного жанру, в якому письменник зумів створити власний міф про Дон Кіхота і Санчо Пансу, що з повним правом змагається з першоджерелом Сервантеса. «Філософське мовлення» письменника виявилось настільки дієвим засобом поставлення надзвичайно широкого кола філософських, релігійних, національних і особистих проблем, що породило цілий «донкіхотський дискурс». Сутність донкіхотського міфотворення Унамуно влучно описав Ентоні Клоуз: «Дон Кіхот, герой, — це міфічна постать; і як така він стає об’єктом вільної реінтерпретації; істина міфу — подібно до істини будь-якої історичної події або особистості — полягає в тому, що донкіхотський ідеал назавжди вкорінюється у свідомість тих, хто проживає його наново»[183]. Зі слів Клоуза випливає, що значення Унамунового есе виходить далеко за межі невичерпної донкіхотської теми і навіть за межі історії філософії і мистецтв. Коментуючи пригоди Рицаря Сумного Образу, Унамуно навчив своїх співвітчизників і цілий світ говорити і мислити про сакральні речі і — що головне — діяти по-новому: сміливо, гостро, парадоксально, провокаційно, захопливо. Ідеї, викладені в «Житті…», якщо жити ними по-серйозному або якщо грати в них досконало, обростають плоттю і народжують справжніх людей із яскравими біографіями. Написаний для складних і безвихідних часів, твір Унамуно мобілізує героїчний і творчий потенціал людини, адже абсурдна віра, оспівана саламанкським мислителем і втілена в образах Дон Кіхота і Санчо Панси, кидає виклик смерті, вивільняє уяву й розширює обрії життя.