Гаррі Поттер і келих вогню

— Я вгадав? — радісно вигукнув Гаррі. — Друге завдання — піти до озера і знайти там русалок з водяниками і... і...

Та раптом він зрозумів, що каже, і відчув, як радість вивітрилася з нього, наче хтось вийняв йому з живота корок. Він не дуже добре вмів плавати, а нагоди повчитися не траплялося. Дадлі, ще як вони обидва були малі, ходив на уроки плавання, але тітка Петунія та дядько Вернон, маючи, очевидно, надію, що Гаррі коли-небудь потоне, не потурбувалися відвести туди і його. Поплавати в цій ванні було дуже приємно, але ж озеро набагато більше і набагато глибше... а на дні живуть русалки й водяники...

— Мірто, — задумливо сказав Гаррі. — Як мені там дихати?

Після цих слів очі Мірти знову наповнилися слізьми.

— Як нетактовно! — пробурмотіла вона, намацуючи у своїй мантії хустинку.

— Що нетактовно? — спантеличено запитав Гаррі.

— Говорити при мені про дихання! — пронизливо вигукнула вона, і її голос луною відбився по кімнаті. — Коли я не можу... коли я вже не дихала... сто років... — вона заховала обличчя в хустинку і голосно висякалася.

Гаррі згадав, яка чутлива завжди була Мірта до всього, що стосувалося її смерті. Жоден інший зі знайомих привидів не робив з цього такої трагедії.

— Вибач, — нетерпляче сказав він. — Я не хотів... Я просто забув...

— Авжеж, звісно, немає нічого простішого, ніж забути про смерть Мірти, — сказала вона, ковтаючи сльози й дивлячись на нього запухлими очима. — Ніхто не сумував за мною навіть тоді, як я була ще жива. Моє тіло знайшли аж через багато-багато годин — я знаю, бо я там сиділа й чекала на них. Олива Горнбі зайшла в туалет і спитала: "Мірто, ти знову тут сидиш, набурмосившись? Професор Діпіт попросив пошукати тебе..." А потім вона побачила моє тіло... О-о-о-о, вона не забула цього аж до самої своєї смерті — я перевірила... Я її переслідувала всюди й нагадувала. Пам'ятаю, на весіллі її брата...

Та Гаррі не слухав. Він знову думав про пісню русалок та водяників. "Ми в тебе заберемо найцінніше". Це звучало так, наче вони збиралися щось у нього вкрасти, щось таке, що він захотів би повернути. Що ж вони збиралися забрати?

— ...і тоді вона пішла в Міністерство магії, щоб я перестала її переслідувати, тому я мусила повернутися сюди й жити у своєму туалеті.

— Як добре, — неуважно відгукнувся Гаррі. — Тепер я просунувся набагато далі, ніж був... Заплющ очі, я виходжу.

Він підняв яйце з дна ванни, виліз, витерся й знову одягнув піжаму та халат.

— А ти мене провідуватимеш у моєму туалеті? — сумовито запитала Плаксива Мірта, коли Гаррі підняв з підлоги плащ-невидимку.

— Ну.. Намагатимусь... — промовив Гаррі, хоч подумав, що зайшов би в Міртин туалет тільки тоді, якщо всі інші позакривають. — Па-па, Мірто... Дякую за допомогу.