Джерело

— Певно, що ні.

— Отож.

— Але я думаю, що Енрайт…

— Джоеле, ти не Енрайт. По-перше, він так часто не всміхається. До того ж, бачиш, Енрайт ніколи не поцікавився б моєю думкою, а ти поцікавився. Ось чому ти мені подобаєшся.

— Домінік, я справді тобі подобаюся?

— Хіба ти не знав, що завжди був одним із найбільших моїх улюбленців?

— Я… я завжди довіряв тобі. Я завжди прислухаюся до твоєї думки. Що, вважаєш, я маю робити?

— Усе просто. Ти хочеш найкращого, що можна купити за гроші — те, що гроші можуть купити. Тобі потрібен будинок, що буде таким, яким він заслуговує бути. Тобі потрібен архітектор, якого наймали інші люди, отже, ти зможеш показати їм, що нічим за них не гірший.

— Усе правильно. Все абсолютно правильно… Послухай, Домінік, ти майже нічого не з’їла.

— Я не голодна.

— Добре, і якого архітектора ти порадиш?

— Подумай, Джоеле, хто зараз найвідоміший. Про кого говорять усі навколо? Хто отримує найкращі замовлення? Хто заробляє найбільше грошей для себе і своїх клієнтів? Хто молодий і знаменитий, надійний і популярний?

— Що ж, думаю… Пітер Кітінґ.

— Так, Джоеле. Пітер Кітінґ.

— Мені так прикро, містере Рорк, так жахливо прикро, повірте мені, але, врешті-решт, я веду бізнес не для здоров'я… не для здоров'я і не для душі… тобто я про те, що… ну, я впевнений, що ви розумієте моє становище. Я нічого проти вас не маю, зовсім навпаки — я думаю, ви чудовий архітектор. Бачите, у цьому і проблема, велич — це чудово, але непрактично. У цьому і проблема, містере Рорк, непрактично і, врешті-решт, ви мусите визнати, що містер Кітінґ відоміший і в нього є ота… ота популярність… доступність, якої не маєте ви.

Містера Саттона збентежило те, що Рорк не протестував. Він хотів, щоб Рорк спробував посперечатися, тоді він міг би розродитися беззаперечними аргументами, що годину тому почув їх від Домінік. Але Рорк нічого не сказав; він лише схилив голову, почувши рішення. Містер Саттон відчайдушно прагнув озвучити ті аргументи, але здавалося марним намагатися переконати того, хто вже й так мав переконаний вигляд. І все ж містер Саттон любив людей і нікого не хотів образити.

— Насправді, містере Рорк, я не сам прийшов до цього рішення. Насправді я хотів вас, я уже вирішив, що це будете ви, чесно, я так вирішив, але міс Домінік Франкон, думку якої я високо ціную, переконала мене, що ви — не відповідний кандидат для цього замовлення, — і вона дозволила розповісти вам про це.

Він побачив, як Рорк зненацька глипнув на нього. Потім побачив, що його запалі щоки ніби запали ще глибше і його рот розкрився: він реготав, беззвучно, лише часто вдихаючи.

— Із чого ви смієтеся, містере Рорк?

— То міс Франкон хотіла, щоб ви мені це сказали?