Сповідь суперниці

— Якщо, дружино, почнеш лякати мене спілкою із сатаною, то врахуй: я ще не втратив зв’язків із Орденом, а брати-тамплієри знають, як примусити людей знову навернутися до Бога.

І все-таки за його спокійною інтонацією мені вчувся смуток. А, отже, він поступиться. Тут я скінчила — останнє слово мало залишитися за мною:

— Тоді, чоловіче мій, не доводь нас обох до цього.

Я здригнулася, коли за ним голосно ляснули двері. І перевела подих. Схоже, я перемогла.

Першої ночі в Гронвуді Едгар прийшов до мене. Це було наше примирення. Усе висловлено раніше, залишався тільки подружній обов’язок. Мій чоловік виконав його без звичної своєї зіпсутості, швидко й просто. Я могла бути навіть задоволена, якщо взагалі можна бути від цього задоволеною.

— Народи мені сина, — попросив Едгар перед тим, як заснути. Зрозуміло, для цього люди й спарюються.

Повені в графстві стали причиною постійної тривоги Едгара. Найбільше його турбувало те, що в багатьох місцях море прорвало греблі й родючі землі на величезних просторах просочилися сіллю та стали непридатними для землеробства. Мине не менше двох-трьох років, поки там знову зможуть господарювати, а отже, треба щось робити, аби люди не зубожіли до краю. Але яке йому діло до цього простолюду? Я не розуміла цього, хоча намагалася порадити щось розумне, посилаючись на відомі мені статті зведення законів. І часом траплялося, що я вдостоювалася похвали чоловіка за проникливість і кмітливість.

Після Великодня до нашого двору прибули посланці від короля з новинами. Ми довідалися, що моя сестра імператриця Матильда місяць тому розродилася сином чоловічої статі, якого нарекли на честь нашого найяснішого батька Генріхом. І король, як і намірявся раніше, вимагає, щоб англійська знать удруге заприсяглася спадкоємиці трону. Тож ми отримали повеління з’явитися в липні у Нортгемптон, щоб укупі з іншими лордами іще раз скласти присягу моїй сестрі.

Найважливішим для мене у всьому цьому було те, що я знову мала опинитися в товаристві найіменитіших вельмож та дам і могла багатьох засліпити блиском і багатством, які отримала, коли стала графинею Норфолкською.

Цілісінький червень я присвятила підготовці до цієї поїздки — обмірковувала вбрання, підбирала почт, мої жінки вишивали емблеми, герби, вимпели. Мені постійно доводилося радитися з Едгаром, і цей клопіт зблизив нас. Та й за цей час він жодного разу не навідав Гіту — я достеменно це знала від Пенди, який мав інтимні стосунки з моєю Кларою. Відданий пес Едгара по-справжньому присох до моєї шльондри-фрейліни й любив її без тями, не пробачаючи їй лише того, що блудила з муляром Саймоном.

У наших стосунках із Едгаром запанував мир. Я була покірлива ночами й навіть почала звикати до цього боку подружнього життя, але затято не вагітніла. Через це обіцяла чоловікові, що як не понесу до часу нашого повернення з Нортгемптона, то обов’язково здійсню паломництво в Уолсингем. Вважалося, що Діва Марія Уолсингемська особливо прихильна до бездітних жінок.