Смілла та її відчуття снігу

— Оце круто! Круто!

Весь комплекс перед нами освітлений ліхтарями на стовпах, розташованих обабіч від нас уздовж причалу. Навіть зараз, освітлена цим жовтим світлом, пофарбована в трав’янисто-зелений колір, з вогнями будівель удалині, маленькими електромобілями й білою дорожньою розміткою, «Ґрінленд Стар» як і раніше не схожа ні на що інше, крім як на кілька тисяч квадратних метрів сталі, постелених в Атлантичному океані.

Для мене все це не більше ніж непорозуміння. Для Яккельсена це чудове поєднання моря і передової технології.

— Так, — кажу я, — а найпрекрасніше — це те, що все можна демонтувати й упакувати за дванадцять годин.

— Але слухай, це ж перемога над морем. Тепер неважливо, яка глибина і яка погода. Тепер можна де завгодно влаштувати порт. Прямо посеред океану.

Я не педагог і не вожатий бойскаутів. У мене немає ніякої необхідності поправляти його.

— А чому її треба демонтувати, Смілло?

Можливо, через те, що я так нервую, я все ж таки відповідаю йому:

— Її побудували, коли почали видобувати нафту з дна моря біля Північної Гренландії. З того моменту, коли знайшли нафту, до початку її видобування минуло десять років. І все через лід. Спочатку вони побудували прототип того, що мало стати найбільшою і найнадійнішою буровою платформою в світі, Joint Venture «Warrior»[56] — продукт «гласності» і гренландського самоврядування, результат співпраці між США, Радянським Союзом і концерном «А. П. Меллер». Ти проходив повз бурові платформи. Знаєш, які вони завбільшки? Їх видно на відстані півсотні морських миль, і вони все ростуть і ростуть, немов всесвіт, що лине на стовпах. З пивницями й ресторанами, робочими місцями й майстернями, кінотеатрами й театрами і, нарешті, пожежними командами, і все це змонтовано на висоті дванадцяти метрів над поверхнею моря, тож навіть найбільші штормові хвилі проходять під ними. Згадай таку платформу. «Warrior» мав бути в чотири рази більший. Прототип мав висоту вісімнадцять метрів над поверхнею моря. На ньому повинні були працювати тисяча чотириста чоловік. Прототип спорудили в морі Баффіна. Коли його було побудовано, з явився айсберг. Це було передбачено. Але цей айсберг був трохи більший, ніж звичайні. Він народився десь на краю Північного Льодовитого океану. Його висота була сто метрів, і зверху він був плаский — такими звичайно бувають високі айсберги. Під водою у нього було чотириста метрів льоду, і важив він двадцять мільйонів тонн. Коли побачили, що він наближається, довелося трохи задуматися. Але у них у розпорядженні були два криголами. Їх причепили до айсберга, щоб можна було відбуксирувати його на інший курс. Течія була зовсім невелика, вітру не було. Та все ж, коли вони додали оборотів, нічого не змінилося. Нічого — айсберг рухався й далі прямо вперед. Наче він і не помічав, що його тягнуть. І він пройшов через прототип, а за ним, у воді, не залишилося ніяких інших слідів гордого проекту Joint Venture «Warrior», крім кількох нафтових плям та уламків. З того часу все устаткування для Північного Льодовитого океану робиться так, щоб його можна було упакувати за дванадцять годин. Вимога Льодового патруля. Буріння ведеться з плавучих платформ, які можуть у будь-який момент відплисти. Цей суверенний порт — не що інше, як жерстяна таця. Якби тут проходив лід, він забрав би його з собою, не лишивши й сліду. Вони тримають цю платформу тут тільки в м’які зими, коли полярний лід не піднімається, а паковий лід не спускається сюди. Вони не перемогли лід, Яккельсене. Боротьба ще й не починалася.