Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

— Ти хочеш сказати, що ми не житимемо разом?

— Але ж ми не зможемо, Меґ! Чоловіки не потерплять у бараці жінку, а який тобі сенс жити одній у найнятому будинку? Ти теж можеш працювати; і всі зароблені нами гроші підуть на придбання нашої власної ферми.

— Але ж де я житиму? І чи знайдеться мені робота в цих краях? Тут же немає отар, які треба переганяти.

— Ні, на жаль, немає. Саме тому я й знайшов тобі роботу в помешканні, де ти житимеш, Меґ. Житимеш ти там безкоштовно, і мені не доведеться за це платити. Ти працюватимеш служницею в особняку Хіммельхох, що належить Людвігу Мюллеру. Він — найбільший тростиновий бос у цьому регіоні, дружина його — інвалід і нездатна сама впоратися з будинком. Я відвезу тебе туди завтра вранці.

— Але ж, Люку, коли ми з тобою бачитимемося?

— По неділях. Людді розуміє, що ти — заміжня, і тому не буде проти, якщо в неділю ти відлучатимешся.

— Ну от! Ти все влаштував так, щоб тобі було зручно й приємно, еге ж?

— Авжеж. Слухай-но, Меґ, ми з тобою розбагатіємо! Ми тяжко працюватимемо, заощаджуватимемо кожну копійку і невдовзі зможемо придбати собі найкращу ферму в західному Квінсленді. Я маю на рахунку в джилійському банку чотирнадцять тисяч фунтів, по дві тисячі набігає на нього щороку, а ми з тобою зможемо заробити тисячу триста — тисячу чотириста на рік. Нам не доведеться довго чекати, люба, це я тобі обіцяю. Усміхайся і тримайся, добре? Навіщо ж нам знімати будинок, якщо чим старанніше ми працюватимемо, тим швидше ти матимеш власну кухню?

— Це те, чого хочеш ти. — Меґі поглянула на свій гаманець. — Люку, навіщо ти забрав мої сто фунтів?

— Я поклав їх до банку. Тобі не можна легковажно ходити з такими грошима, Меґ.

— Але ж ти забрав їх геть усі! Не залишив ані копійки! Як я зможу щось купити собі?

— А навіщо тобі щось собі купувати? Завтра вранці ти будеш у Хіммельхосі, а там тобі нічого не доведеться купувати. Готельний рахунок я оплачу. Час тобі збагнути, що ти вийшла заміж за роботягу, Меґ, що ти — не балувана донька скватера, яка бездумно тринькає гроші. Мюллер платитиме тобі на мій рахунок, де твої гроші додаватимуться до моїх. Я на себе нічого не витрачаю, ти ж знаєш, Меґ. Ніхто з нас до них не доторкнеться, бо це наше майбутнє, наша ферма.

— Так, я розумію. Ти надзвичайно завбачливий, Люку. Але ж що ми робитимемо, коли я народжу дитину?

На мить у нього з’явилася спокуса сказати їй правду: дітей не буде, допоки ферма не стане реальністю, але щось у виразі обличчя Меґі зупинило його.

— Знаєш, цю проблему будемо розв’язувати, коли вона з’явиться, гаразд? Взагалі-то мені не хотілося б мати дітей, допоки ми не придбаємо ферму, тому сподіваймося, що до того часу дітей у нас не буде.

Без домівки, без грошей, без дітей. Та й без чоловіка, якщо на те пішло. Меґі засміялася. Люк теж захихикав і підняв чашку з чаєм, виголошуючи тост: