Роман юрби

Ззаду задеренчав мотор, Юрко повернувся – їхав Стах, син Жасминової Пані. Мотоцикл перевалювався з баюри в баюру, вода з калюж розплескувалася віялами; здавалося, Стах і його мотоцикл п’яні.

Мотоцикл зупинився, й Стах гукнув, перебиваючи гуркіт мотору:

– Погода, чорт забирай, хоч вішайся! Ти в місто?

– На роботу! – гукнув йому Юрко.

– Сідай, підвезу, – крикнув Стах, у нього була заляпана багнюкою одежа й навіть обличчя.

– Замажуся! – гукнув Юрко.

– В колясці не замажешся. Сідай!

Юрко вмостився в коляску, й мотоцикл притьма зірвався з місця. Розліталася брудна вода, краплі прискали об вітрове скло, міцно вп’явся в ручки Стах, його обличчя під каскою було смішно зосереджене. З-під коліс клаптями вилітала грязюка, й зустрічні люди передбачливо сходили на узбіччя. Шматочок багна залетів і в коляску й плеснув Юрка по щоці. Стах повернувся до нього й показав білі зуби.

– Дуже втішно, – буркнув Юрко, втираючись.

– Куди тебе підвезти? – крикнув Стах.

– До Першого тролейбуса, – відгукнувся Юрко.

Стах зупинився трохи ближче, біля скверика Юрко вискочив із коляски й подякував.

– Ходиш у п’ятий номер? – спитав приятель.

– Так вийшло, – одвів очі Юрко.

– Кажуть, із тим шулером зв’язався? Чи не знаєш, що то за людина?

– Ні з ким я не зв’язався.

– З ним уже ніхто з наших не водиться. То паскуда..

– Ти теж грав з ним у шахи?

– А-а! – пильно зирнув на Юрка Стах. – І ти попався?

– Нічого я не попався.

– Мені діла до того, звичайно, нема. Але дивись!

– Дивлюся, – показав Юрко зуби й звів руку на прощання.

– Дивись, – повторив Стах. – Я тобі родич і друг, отож попереджаю.

– Іди к чорту! – незлобиво озвався Юрко.

Стояв і дивився вслід мотоциклу. На душі було бридко. Аж так, що захотілося: хай би пішов дощ, хай би покрив цілий світ. Тоді він звів би коміра плаща й неквапно рушив між вулиці, щоб не думати ні про що і нічого не вирішувати. Зрештою, нічого й не відчувати, окрім цієї вогкості, сухого шарудіння крапель і хоч так утримати в душі ту дрібку тепла, яка іде там лишалася. Сума, яку програв він Ромці, була невелика, але непомітно викроїти такі гроші із зарплати не міг. Мати знала його заробіток і забирала все, даючи карбованця-другого на кишенькові витрати: кожна копійка в домі, зароблена чоловіками, пильно обліковувалася, бо й потреби їхні були немалі – мати вважала, що їм щоденно потрібне м’ясо, а ціни на нього на базарі і в комісійних відомо які. Єдине, що міг придумати в цій ситуації – сповістити, що зарплатню у нього витягли в тролейбусі. Мати панічно боялася злодіїв, у неписаній хроніці вулиці, яку творили всюдисущі жіночі язики, описи злодійних істот займали місця багато. Можна було б раз ті гроші “згубити”, але це викликало б у матері таку бурю, що вона не дала б синові спокою цілий рік, безконечно нагадуючи, щоб берігся й був уважний. Про злодіїв у тролейбусах мати повірить легше, окрім того, вся її лютість за втрачені гроші й весь жаль виллється не на його голову, а на того неіснуючого нечестивця, який лінується працювати і не дає добрим людям спокійно жити. Вона розвержеться гнівною промовою супроти всіх урків, і на цьому все може скінчитись. Боявся Юрко іншого. Стах йому виразно натякнув: те, що він відвідував п’ятий номер, на вулиці не секрет, отже, довідається й мати – тоді вони з батьком його загризуть. Точитимуть денно й нощно, і ні від кого співчуття він не дістане. Брат тільки кисло всміхатиметься, бо й він Юрка попереджав. Здається, й він потрапив був свого часу Ромці в лапи, але це коштувало йому менше, коли каже правду. “Я зразу розкусив цього субчика, – сказав йому якось брат, – отож програв йому тільки раз”. Програти Ромці раз означало втратити тільки десять карбованців; Юрко ж програв двічі, а тричі ще через те, що мав надію відігратися. Зрештою, Ромка знав, як до нього ставляться на вулиці, а за Юрка взявся тільки тому, що той щойно повернувся з війська. Зараз партнерів він шукав здебільшого в місті, де збиралися шахісти й доміношники.