Браслет із знаком лева
- Автор: Холодюк Леся
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: «Червона Калина»
- ISBN: 5-7707-0729-1
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Браслет із знаком лева». Краткое содержание книги:
Марта Квитко, котра летить до свого вуйка в Австралію. Довгою, сповненою небезпечних,
трагічних пригод, стає її дорога до Мельбурна.
Перед читачем постає екзотичний світ Індонезії, в якому живуть, кохають і діють
герої нової книжки української письменниці Лесі Холодюк (Лариси Федорів) «Браслет із
знаком лева».
— До ваших послуг! — вклонився кілька разів китаєць, коли, нарешті, останній боржник позадкував з крамнички.
— Мутіара! — випустив через ніздрі добру порцію холодного повітря Джо. Він давно збагнув перевагу завойовника, зрештою, саме такий статус підігрівав його ерекцію, і тому не завдавав собі клопоту розпатякувати про мету візиту до «Мутіари». Тільки одне слово — і китаєць уже тремтів, хоча безперестанку бив поклони і задкував у сусідню кімнату. Там тремтячими руками поставив перед Джо чималу скарбонку, відкрив її ключем, що висів на шиї, і дозволив Ероуту вибирати, що заманеться. Навряд чи розщедрився б китаєць на таке, якби голландець не побачив, чим повертаються борги.
Як тільки Ероут брав до рук смарагд чи рубін, китаєць улесливо називав копійчану ціну і при цьому намагався подавити у собі тремтіння роздертих в улесливій посмішці вуст.
Ероут не дуже манірничав, занурив руки у скриньку і видобув звідтам плитки насиченого темножовтого кольору з багатим східним орнаментом. Складені за допомогою кілець, вони становили пишну нашийну оздобу. А на самому дні намацав щось велике, що мінилося усіма вогнями. Це був кріс! Важке і холодне руків’я жовтогарячого кольору горіло рубінами, бірюзою і перлами, оправленими ажурною різьбою.
Джо зважував у руці казкове багатство. Бажання заволодіти ним було таким нестерпним, що відразу підказало найлегший шлях його здобуття. Ероут уже виважував у руці силу удару, як зустрівся поглядом з розкосими щілинами очей власника «Мутіари». У них промайнув жах, — китаєць розгадав наміри Джо.
І це так вразило Ероута, що він відвів очі. Він ще тоді остаточно не розпрощався з совістю…
Китайця спаралізувало з роздертим у посмішці ротом. Тільки крізь колючі щілинки очей виповзав смертельний жах. Він щось забелькотів і миттю біля нього з’явилося двоє молодих китайців.
— Це мої сини, — не змінюючи улесливо роздертого рота, вклонявся старий торговець. — То чи будете щось купувати?
Джо Ероут тоді купив лише рубіни, на кріса не вистачило ні грошей, ні рішучості.
Потім вони отримали наказ винищити вогнем туземців. Там, у джунглях, Ероута уже не допікали муки сумління. Було і нема.
Та після шпиталю він все ж таки взяв бечака і велів їхати до китайців.
Тхнуло кунжутною олією. Китайці смакували молюсками просто на бруківці. Кидали, куди заманеться, раковини і Ероут розчавлював шкаралупу під ногами. Навіть не дивився, куди ступав. Йому було байдуже, що лишалося на землі: тіло вбитого, патьоки людської крові чи ота смердюча шкаралупа. Він став гідним учнем свого земляка і з його девізом «Ніколи не піддаватися!» без жалю і співчуття нищив туземців.
Тоді знову несло до китайця-антиквара. На тих курдуплів йому плювати, — рука не дригне, за секунду випустить автоматну чергу по скривлених губам китайського кодла.
Вивіска «Мутіара» жалібно заскавучала збитою іржавою петлею, прикриваючи вхід до крамнички. Ероут пхнув її ногою і вона зірвалася з другої петлі на бруківку, блимнула перед Джо зворотним боком благенької фанери.
Як тільки Ероут прочинив двері, з-під ніг урізнобіч метнулася пара пацюків. І лише дзвіночок перелякано калатнув вглибині порожньої крамнички, — навіть не заходь, тут нікого немає. Китайці виявилися мудрішими, вони вміли постояти за своє. Усім кагалом забралися геть. І ніхто б не сказав, куди.
Того ж дня (по чотирьох роках колоніальної війни Голландії) Джо дізнався, що голландській королеві Юліані нічого не лишилося, як зробити благородний жест — офіційно передати правління колишньою Нідерландською Індією уряду Республіки Індонезія. Джо Ероут демобілізувався і подався додому.
… Сьогодні Ероут знову їде повз будиночки із хвацько загнутими догори кониками дахівок. На перших поверхах — крамнички. Китайці торгують, виставляючи у вітринах найкращий товар свого хуа-цяо — капіталу. Ніхто не забороняє відкрито торгувати ювелірними прикрасами, виробами із золота та дорогоцінних металів.
Крамнички живуть спокійним, розміреним життям. Сюди приходять лише ті, хто тямить у справжньому антикваріаті. А Ероут вірить, що доторкнувшись до жовтогарячого золота тоба-батаків, відродить силу, щоб відібрати від українки браслет із знаком лева.
Старий Ероут роздивлявся ювелірні вироби і догідливий китаєць аж кипів, рекламуючи товар перед респектабельним іноземцем.