У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Ще більше він був здивований, коли узнав, що дядько Влас і його дружина, яка десь влаштувалася прибиральницею, вже півроку, як звільнені з редакції міської газети “Сіяч”, де працювали кореспондентами, що вони перебувають під слідством, без права виїзду з міста, а обвинувачують їх у “севеувщині”, як причетних до убивства ще й Урицького. При НЕПі, до Черкас, обидвоє працювали у полтавськім “Сіячі” зараз живуть у хаті дядькового Власового тестя, якого чека замордувало, як петлюрівця, у двадцятому році. Козаками вони були при штабі Йони Якіра, ще коли той воював проти донців, був членом реввійськради восьмої армії, а потім комдивом сорок п'ятої стрілецької дивізії.  

- Ти казав, що друкував якісь вірші у “Ленінському шляху”, то, може, чув там про Віталія Чигирина, Леоніда Недолю чи Леся Гомона? Ні, то запам'ятай їх псевдоніми. Ми з ними дружили, поки Едельмани, Геплери, Рейхмани, Ленські та Левшини нас не почали тортурувати, - напучував він, виносячи ошнуровані мотузками паки з книгами. - Раптом коли зустрінеш когось із них, то посилайся на мене, як твого порадника. Книжок оцих краще нікому не показуй, по можливості прочитай усі, бо, як і далі так ітиме, навряд чи десь ти їх ще побачиш...

- То я віднесу частину і швидко вернуся? - запропонував Петро господареві, коли вже з'їв увесь хліб і лише із чемності не докінчивши груш, справді неймовірно смачних.

- Спробуй! Але пам'ятай, що більшість із них вважається контрреволюційними і буржуазними...

Янчук підтюпцем відніс кілька пакунків додому, кинув їх під ліжко і бігом подався до Гулака за наступними.

- Наголошу тобі, що як отак ітиме й далі, то цим книжкам ціни не буде, але й небезпека від них буде ще більшою! - повторив господар. - Присядь і послухай. Мушу сказати, що по всьому ми із дружиною, як і всі наші революціонери, виявилися ошуканими й одуреними. По Директорії радянська влада у нас лишилася лише для прикриття. Ленін, цей геніальний тиран, зумів вивернути суспільній юрбі інонаціоналів імперії не лише руки, а й мізки, заманувши міфологічно-блудним марксизмом у комуністичну кошару і їх, і росіян, яких підкупила ідея цілісності імперії без поміщиків і капіталістів. А насправді настала куди хижіша держава на чолі із вождем воєнного комунізму, продрозверсток і облудного НЕПу, з косою смерті під серпом, молотом, зорею та кривавим стягом. Сталін - дійсно Ленін сьогодні, його безсумнівний послідовник, тиран від партії диктатури пролетаріату і влади Рад, при повному і цинічному знеособленні самих цих понять, при обюрокрачуванні влади над народами-рабами, - примовк господар ненадовго. - Вже сьогодні нам плануються духовні, економічні, історичні й культурні стандарти голодного життя з лицем майбутнього комунізму, де європейські й азійські початки зкліщаться й охрестяться вождями. Не дарма лозунги есерів, кадетів, есдеків та петлюрівців закликали: “Більшовицьких катів - до суду!”, Не лише як злочинців, а й як фанатичних жертв сваволі. Поглибше сховай почуте для себе, поки не виростеш, не станеш на ноги і не змужнієш... Справді, перейди працювати смолярем, бо який з тебе молотобоєць! Та й мене, може, там не буде, - перекинувся Гулак на іншу тему.

- Чого ж не виїдете кудись? - бовкнув Янчук знічев'я.

- Думали і над тим, хлопче, та оте наше “а може” заважає прийняти кінцеве рішення... То що, віднесеш іще пару в'язочок? - нагадав Петрові.

- Віднесу і прийду ще.

- От і гаразд. А я за той час зберу тобі ще книжок, - звівся майстер. - А як твоя бабуся сприймає ті твої приноси?

- Кажу їй, що ношу підручники з інституту, що потрібні мені для навчання. Вона хрестиком розписується, - заспокоїв хлопець Гулака.

- Приходь ще!..

Прощаючись за останнім разом, Янчук запевнив господаря, що книжки він перечитає і доглядатиме за ними, поки стане його сил, подякував за довіру і понісся додому, бо планував ще відвідати інститут, взяти там направлення в гуртожиток, поселитись і встигнути в машбуд. Його дещо здивувало, що Гулак, прощаючись, перепитав у нього бабусину адресу, але особливого значення він тому не надав, бо  був захоплений книжковим багатством, справжньої ціни якого він навіть не уявляв.

Забігши по путі до інституту у медтехнікум, Янчук прочитав на дошці оголошень, що через відсутність місць у гуртожитках буде оплачуватись поселення студентів на приватних квартирах, і у кінці списку прізвищ, здивований і радісний, побачив своє. До інституту летів, як на крилах, хоч одразу ж порахував, що до п'ятнадцяти технікумських буде доплачувати бабусі ще п'ять своїх.

- Повезло тобі! - потис Петрові руку Борис Педь, що бив байдики під інститутом, зазнайомившись уже із доброю дюжиною таких, як сам. - Завтра у нас перша лекція в сьомій авдиторії, ти в одній групі зі мною, початок о дев'ятій годині ранку. Декан нашої трудшколи, як і хіміко-біологічного факультету, - Василь Самійлович Нерода. Він, до речі, кажуть, чигиринський, був у червоних козаках, а його рідний брат вчиться на четвертому курсі фізико-математичного факультету, я йому дав одну головоломку, яку десь вишкріб дяха, то цілу годину думав, поки розв'язав, - вводив Педь Янчука в курс навчальних справ... Моя мамела турбується, чого ти не йдеш смолярем, пора тобі щось вирішити. Як ти сам над тим марикуєш? - спитав Федь, усівшись на лаву.

- Думав ще й в інституті поселитись у гуртожиток, - присів Янчук поряд.