![Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/1/1/7/zbroya-mikrobi-i-stal-calibre-4-13-0-download.jpg)
Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0]
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Home
- Жанр: История
Электронная книга - «Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0]». Краткое содержание книги:
По-друге, харчове виробництво можна організувати так, щоб виникали відкладені в запас харчові надлишки, які вможливлюють економічну спеціалізацію та соціальну стратифікацію. Ці надлишки можна використати для годування всіх ярусів складного суспільства: вождів, бюрократів та інших членів еліти; писарів, ремісників та інших спеціалістів, які не виробляють харчу; самих рільників упродовж періодів, коли вони виконують повинності на зведенні громадських споруд.
І нарешті, харчове виробництво вможливлює або навіть вимагає від людей переходу до осілості, котра є передумовою для нагромадження значних пожитків, розвитку складної технології та ремесел і зведення громадських споруд. Важливість фіксованого осідку для складного суспільства пояснює, чому місіонери й уряди, коли вони вперше контактують із кочовими племенами або ватагами Нової Гвінеї або Амазонії, із якими раніше не було контактів, завжди ставлять перед собою дві найближчі мети. Одна з них, ясна річ, «утихомирити» кочовиків: відрадити їх від убивства місіонерів, бюрократів тощо. Інша мета — спонукати кочовиків осісти селами, щоб місіонери та бюрократи могли знайти їх, надати їм послуги, зокрема медичну допомогу та освіту, та проповідувати серед них і контролювати їх.
Отже, харчове виробництво, котре зумовлює зростання чисельності населення, також у кілька способів уможливлює ознаки складних суспільств. Але це не означає, що харчового виробництва і великого скупчення населення достатньо, щоб неминуче виникло складне суспільство. Як можна пояснити емпірично очевидний факт, що ватага або плем’я як способи організації не підходять для суспільств, які складаються з сотень тисяч осіб, і що всі наявні великі суспільства мають складну централізовану організацію? Для цього можна навести принаймні чотири очевидні причини.
Одна з причин — проблема розв’язання конфліктів між неспоріднени- ми незнайомцями. Масштаби цієї проблеми автоматично наростають мірою того, як чисельний склад суспільства збільшується. Стосунки всередині ватаги із 20 осіб передбачають всього-на-всього 190 різних можливих взаємодій між двома особами (20 осіб помножити на 19 і поділити на 2), але у ватазі з 2 тис. осіб було би 1 999 000 таких діад. Кожна з цих діад — потенційна бомба уповільненої дії, яка може вибухнути у вигляді кривавої сварки. Будь-яке вбивство у ватазі або племені зазвичай призводить до спроб розквитатися вбивством у відповідь, котре започатковує нескінченний цикл убивств і кон- трубивств, які дестабілізують суспільство.
У ватагах, де кожен тісно споріднений із кожним, люди, споріднені одночасно з обома учасниками сварки, втручаються, щоб заспокоїти їх. У племенах, де багато людей також близько споріднені й кожен знає кожного принаймні на ім’я, спільні родичі та спільні друзі виступають посередниками у сварках. Однак тільки-но долається поріг «кількох сотень», нижче якого кожен ще може знати кожного, дедалі більша кількість потенційних діад складається з неспоріднених незнайомців. А коли б’ються незнайомці, мало хто з присутніх буде другом або родичем обох учасників бійки, зацікавленим у припиненні суперечки. Натомість багато глядачів будуть друзями або родичами тільки одного суперника, тож ставатимуть на його бік, через що початковій двобій розростеться до масштабів всезагального побоїща. Тому велике суспільство, яке і далі перекладає розв’язання конфліктів на всіх своїх членів, обов’язково злетить у повітря. Сам-один цей чинник уже пояснює, чому суспільства, які складаються з тисяч осіб, можуть вижити, лише якщо вони створюють централізовану владу, яка монополізує застосування сили і розв’язання конфліктів.
Друга причина — зростаюча неможливість досягнення одностайних ухвал мірою зростання чисельності громади. Ухвалення рішень усім дорослим населенням поки що можливе в новогвінейських селах, які достатньо малі, щоб новини й інформація швидко досягали кожного, щоб кожен міг заслухати кожного на зборах усього села і щоб кожен, хто хоче виступити на зборах, мав таку можливість. Однак усі ці передумови для ухвалення рішень усією громадою стають нездійсненними в значно більших суспільствах. Навіть зараз, в епоху мікрофонів і гучномовців, нам чудово зрозуміло, що групові збори — не спосіб розв’язання проблем групи, яка складається з тисяч осіб. Тому, щоб ефективно досягати рішень, велике суспільство мусить бути структурованим і централізованим.