#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
— Але ж, наскільки я знаю, три аптеки вам повернули? — запитав Черпак.
— Вони й були нашими, пане Антоне! — відповів полковник. — І хіба Гашинський не має відповідати за те, що намагався знищити нашу репутацію? Хай платить! У нього вітер у коморах іще не гуляє.
— Справедливе зауваження, пане полковнику! Але питання власності завжди найбільш болючі і вразливі, тому пропоную зробити їх темою окремого обговорення, бо ми якраз на порозі перерозподілу власності…
— А я пропоную питання перерозподілу власності вирішити у першу чергу! — уперся Жадкін.
Невелика нарада з Черпаком переросла у ґрунтовну кількагодинну зустріч, та під вечір домовилися з усіх пунктів: Жадкін лишався на своїй позиції у привабливій прибутковій сфері контролю за виготовленням, ввезенням і торгівлею контрафактними ліками у столичному регіоні, у його власність переходили ще кілька аптек у передмістях, пан Черпак, який представляв певну групу нового впливу, займав місце Гашинського і, як людина просунута і обережна, пообіцяв днями запропонувати нову схему збору відкатів, щоб кур’єри з кейсами готівки більше не вешталися вулицями столиці.
— І хоч ви вже втомилися, Феліксе Аскольдовичу, все ж попрошу вас сьогодні вирішити ще одне питання. Останнє! Щоб ми почали нашу співпрацю без «хвостів»! — сказав.
— Чорнобай? — запитав полковник.
— Андрій — мій друг! — наголосив Черпак. — А ми друзів у біді не кидаємо. Згодні?
«Дурне запитання! Ми не те що друзів… Ми навіть про себе не забуваємо, коли друзі в біді!» — думав полковник, уже пізнім вечором скеровуючи автівку до ізолятора тимчасового тримання, де вже набагато більше, ніж законні сімдесят дві години, перебував Андрій Іванович Чорнобай.
Зайшов до камери, дочекався, поки охоронець зачинить за ним двері.
— Справа така! — почав без вступів і пояснень. — Або ти віддаєш базу відпочинку, дім у Затятовому і ще якийсь диво-дім посеред лісу. Коротше, все, що у тебе у Затятовому є! Або оця дівчинка… — дістав з внутрішньої кишені мундира фото Галі, поклав перед Чорнобаєм на тапчан, тицьнув у фото пальцем. — Або оця настирлива дівчинка здохне!
— Забирай, — сказав Чорнобай, наче мова йшла про кіло яблук, що розсипалися по дорозі.
Жадкін не очікував, що проблема вирішиться так скоро. Уп’явся у Чорнобая роздратованим поглядом.
— А-а-а… Щедрий-шляхетний! Ще й, мабуть, віриш у те, що ти — Фенікс! Юля тебе за це полюбила?..
— Юлі лікуватися треба. Геть хвора, — сказав Чорнобай. Відвернувся від Жадкіна.
Полковник почервонів од гніву, та — терпіння — друге «я» — проковтнув образу.
— Зараз нотаріуса приведуть, — сказав. — Підпишеш документи і за півгодини вийдеш.
— А як же наркотики?
— Якщо ніяких висновків для себе не зробиш, підкинемо наступного разу! — пообіцяв полковник.
Корінний киянин Іван Микитович Половинко, 1980 року народження, розлучений бездітний лузер, який підрядився виконати замовлення Льоні Бурсака, швидко програв дві тисячі баксів і кинувся шукати чоловіка, якого мав завалити, аби отримати ще дві тисячі баксів, та об’єкт зник. Горе-кілер вичікував його біля дому на Печерську, стирчав попід старовинним будинком на Пушкінській. Двічі трусився у маршрутці до Затятового, де вже прямо питав:
— А де Чорнобай?
— Давненько Андрія Івановича не бачили, — відповідали місцеві.
— Може, куди на курорт гайнув? — пробував намацати маршрути Чорнобая Половинко.
Затятівці лише сміялися: курорт? Таке скажете! У нього тут власний курорт!
На початку квітня худий Половинко втратив останню надію отримати ще дві тисячі баксів, та все ж вирішив ще раз пройтися місцями, де могла бувати потенційна жертва. Почав з багатоповерхівки на Печерську, де за даними Льоні Бурсака Чорнобай мав невелику квартиру. Підійшов до будинку і побачив позашляховик Чорнобая. А ще вчора автівки тут не було! Половинко стрепенувся: Чорнобай точно тільки-но до міста повернувся. Може, із відпустки чи з подорожі. Худий прилип до стіни і так простояв більше години, аж поки не побачив, як з під’їзду виходить Андрій Іванович власною персоною, спокійно прямує собі до автівки. А біля автівки ж — ані душі!
— І чому я з собою зброї не взяв?! — засмутився худий лузер, та зразу ж і передумав бідкатися, бо вслід за Чорнобаєм із під’їзду вийшли троє військових офіцерів, зупинилися посеред двору, явно когось очікуючи. «Ні, ні! Поспішати не можна! Бо ще загребуть! Треба підготуватися! — заметушився. — Тепер точно все вийде, бо я знайшов його!» Провів зацькованим поглядом позашляховик Чорнобая, який від’їхав від під’їзду, попхався геть: і не готуватися до замовного вбивства, як могло би здатися, а до ігрового клубу, куди його віднедавна не пускали, бо грошей не мав.