Заручені [I promessi sposi - uk]

— А-а, синьйоро моя, яким це вітром?

— Та я б хотіла побачити падре Крістофоро.

— Падре Крістофоро? Його немає.

— Невже? А він скоро повернеться?

— Та як вам сказати...— мовив чернець, знизуючи плечима й втягуючи поголену голову у відлогу.

— А куди ж він відбув?

— До Ріміні.

— Куди?

— До Ріміні.

— А де це?

— Далеко! — відповів чернець, прокресливши в повітрі прямовисну лінію, ніби бажаючи показати цим величезну відстань.

— Ой лишенько! Чого ж це він відбув туди так несподівано?

— Бо так зволив падре провінціал.

— То навіщо ж було відсилати його? Адже він і тут робив багато добра. О Господи!

— Якби старшим та доводилося звітуватись про свої розпорядження, то що б то був за послух, моя синьйоро?

— Воно-то так. Тільки для мене це просто погибель.

— Знаєте, мабуть, в чім річ. Очевидячки, в Ріміні виникла потреба в хорошому проповіднику (вони у нас всюди є, але часом потрібен такий чоловік, який просто створений для цього). Тамтешній падре провінціал, треба думати, й написав тутешньому падре провінціалові, чи немає, мовляв, у нього такого й такого чоловіка, а наш падре провінціал і подумав: «Тут не обійтися без падре Крістофоро». Ось так воно, мабуть, і було, розумієте?

— Ох, ми нещасні! І коли ж це він відбув?

— Позавчора!

— Отак! І чому я не послухалася свого передчуття та не приїхала за кілька днів раніше! А невідомо, коли він може повернутися? Хоча б приблизно?

— Е, моя синьйоро! Це відомо самому тільки падре провінціалові, а може, й ні. Коли у нас падре проповідник злітає вгору, то годі завбачити, на якій гілці він сяде. То туди його кличуть, то сюди, а в нас монастирі в усіх чотирьох частинах світу. Скажімо, падре Крістофоро в Ріміні наробить багато шуму своїми великопостними проповідями,— бо ж він не завжди проповідує без підготовки, як це він робить тут для рибалок і селян. Для міських кафедр у нього є свої чудові проповіді, писані, й до того ж найкращі. От усюди й поширюється слава про великого проповідника. Тож можуть прибути по нього з... та як я можу знати, звідки? І тоді доведеться посилати його туди, бо ж ми всі живемо щедротами всього світу і, воістину, зобов'язані служити цілому світові.

— О господи, господи! — знову вигукнула Аньєзе, мало не плачучи.— Що ж мені робити без цього чоловіка? Адже він був нам за батька! Для нас це просто погибель!

— Послухайте, добра синьйоро, падре Крістофоро справді достойний чоловік, але у нас є й інші, хіба ви не знаєте? Щирі, розумні, які вміють обходитися і з синьйорами, і з бідняками. Може, звернетесь до падре Анастасіо? Або, може, до падре Джіроламо? А ні, то, може, до падре Цаккаріа? Бачите, оцей падре Цаккаріа — дуже примітний чоловік! І не звертайте уваги, як деякі невігласи, на те, що він такий хирлявий, і голосок у нього деренчливий, і борідка ріденька-ріденька. Не скажу, що він саме призначений для проповідей,— адже в кожного свої обдаровання,— ну, а щоб дати пораду, то знайте, це чоловік що треба!