Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
— Отже, ти бачив, як Ґабріель виходив від Матільди? Гаразд. — Тут він тикнув його пальцем у груди. — А ти що робив на половині фрейлін глупої ночі?
— Точно, — підхопив Ернан. — Справді: це питання гідне найпильнішого розгляду!
Сімон почервонів, як варений рак, і розгублено промимрив:
— Я?… Я просто… просто так…
— Ой, припини! — відмахнувся Шатоф’єр. — Якщо тобі вдається замилювати очі Амеліні, і вона щиро переконана в твоїй вірності, то мене не надуриш. Гадаєш, я не знаю про дочку лурдського лісничого?
— Га? — Філіп поглянув на збентеженого Сімона, потім допитливо подивився на Ернана: — Про що ти кажеш, друже? До чого тут дочка лурдського лісничого?
— А до того, що в цієї самої дочки є три доньки, дуже схожі на вірного чоловіка пані д’Альбре де Біґор.
— Та ти жартуєш! — вигукнув приголомшений Філіп.
— Ні, клянуся хвостом Вельзевула. Він злигався з нею ще в тринадцять років, а їхня старша дитина народилася за півроку до його одруження з Амеліною.
— Чорти лисі! Сімоне, це правда?
Сімон навіть не ворухнувся, ніби зовсім не розчув запитання. Зсутуливши плечі й винувато опустивши очі, він був схожий на спійманого на гарячому злочинця, який чудово розумів, що викручуватися марно, і тому гордо мовчав.
Філіп знову звернувся до Ернана:
— Як же так? Чому я не знав?
— Бо ніхто цього не знав… Гм, майже ніхто — за винятком лісничого, кількох слуг, що тримають свої язики за зубами, та Сімонової матері.
— Його матері?!
— Атож. Вона й підшукала для любки свого сина поблажливого чоловіка, який постійно роз’їжджає і не ставить зайвих запитань щодо того, звідки у його дружини беруться діти. Слід сказати, що наш Сімон, хоч і простакуватий на вигляд, але хитрун ще той. Він так вправно обставляв свої амури з тією дівчиною, що навіть його товариші, з якими він буцімто їздив на полювання, нічого не підозрювали. Я й сам дізнався про це лише минулого місяця.
— Як? Від кого?
— Е, ні. Дозволь не відкривати своїх джерел інформації. — Ернан зітхнув. — А втім, даремно я про це розповів. Тепер у вас з Амеліною з’явився привід начхати на свою обіцянку й відновити шури-мури. Гм, боюся, що так воно й буде.
Філіп енерґійно затрусив головою, немов проганяючи страшний сон.
— Ні, це незбагненно… Неможливо… Я не можу повірити! Далебі… Сімоне, ти… ти… Адже ти був для мене ідеалом… ідеалом подружньої вірності. Я завжди захоплювався твоєю відданістю Амеліні і… і навіть трохи заздрив тобі — що ти можеш так любити… А тепер… Ні! Мабуть, я повернуся в палац. Мені треба переварити це… звикнути… усвідомити… змиритися… — І він, як ошпарений, вибіг з шатра.
Незабаром почулося цокотіння копит коня. До шатра зазирнула коротко обстрижена голова слуги.
— Перепрошую, панове. Щось трапилося?
— Ні, Ґоше, нічого особливого, — заспокоїв його Ернан. — Просто твій пан згадав про невідкладні справи. Бери інших і рушай за ним.
Коли слуга вклонився і зник, Шатоф’єр повернувся до Сімона і повчально промовив:
— Отак руйнуються ідеали, друже мій люб’язний!
— Жирний кабан! — пробурмотів Сімон, безцільно блукаючи поглядом по шатру. — Навіщо ти розповів Філіпові?
— Ніякий я не жирний, — з непроникливим виглядом заперечив Ернан. — Я здоровий та могутній, це по-перше. А по-друге, так тобі й треба. Поменше базікай про чужі гріхи, коли у самого рильце в пушку. І потім, мене страшенно дратує твоє постійне лицемірство. Корчиш з себе святенника, жити не даєш Амеліні, все докоряєш їй, докоряєш…
— Але ж я люблю Амеліну! Я так її люблю… Тільки її й люблю…
— А навіщо тоді злигався з тією дівчиною?
— Ну… Це так… несерйозно…
— Хіба? І троє дітей — теж несерйозно? Який же ти ще хлопчисько, Сімоне! Ось коли подорослішаєш… гм, якщо, звісно, взагалі подорослішаєш… — Ернан розлігся на підстилці й широко позіхнув. — Та що з тобою говорити! Краще я трохи подрімаю, а ти, хлопче, іди собі з Богом…
Щойно Сімон вийшов з шатра, як за його спиною почулося гучне хропіння. Попри свій кепський настрій, він не втримався від сміху:
— Нівроку ж, трохи задрімав!…
Розділ XXXIV
Страшний сон Шатоф’єра
Взагалі, Ернан не мав звички хропти уві сні. За роки, проведені в хрестовому поході, він навчився спати тихо та чуйно, а гучне хропіння в процесі засинання було лише свого роду вступом fortissimo con brio[31], що швидко переходило в pianissimo[32] його звичайного сну. Сімон ще не встиг покинути межі ристалища, як Ернан перекинувся набік і затих.
[31] fortissimo con brio — голосно, з запалом (італ., муз.).
[32] pianissimo — дуже тихо (італ., муз.).