Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
На місці майбутніх баталій гарячково кипіла підготовча робота. Теслярі споруджували поміст для почесних гостей і збивали на сусідніх пагорбах тимчасові трибуни для дрібномаєтного дворянства і плебсу, на самому ристалищі косарі скошували високу траву, а землекопи розрівнювали пагорки й затоптували землею вирви.
Розкішні шатра призвідників вже були зведені; біля кожного з них був встановлений дерев’яний навіс з яслами для коней. Під’їжджаючи до свого шатра, Філіп уважно озирався навсібіч у пошуках друзів, але на ристалищі не було жодного вершника — лише робітники та юрба хлопчаків з довколишніх сіл.
— От чорт! — досадливо промовив він, злазячи з коня. — Розминулись таки.
Зброєносець розгорнув знамено Ґасконі — золоті окови на лазуровому полі — і з допомогою двох слуг підняв його над шатром. Філіп нічого не робив, лише спостерігав за їхньою роботою, але його присутність при цьому була обов’язкова — на турнірному жаргоні це називалося підіймати власноруч. Потім на спеціальній жердині праворуч від входу до шатра був прилаштований щит з гербом, торкаючись якого кінцем свого списа противники мали викликати Філіпа на поєдинок.
Коли всі формальності були доконані і Філіп вже збирався вирушити до Памплони, як з невеликого гайка, що починався кроків за триста від шатер, вигулькнули двоє вершників. Вони щодуху мчали до нього, розмахуючи руками і щось викрикуючи на ходу. Один з них, могутньої статури велетень на здоровенному коні, був, поза всілякими сумнівами, Ернан. Другим вершником, чий кінь, у порівнянні з Шатоф’єровим Байярдом, скидався радше на поні, виявився Сімоном.
Друзі під’їхали до Філіпа і спішилися.
— Привіт, соньку! — загуркотів Ернан. — Проспався, нарешті?
— Кажуть, вночі ти був у принцеси, — вставив своє слівце Сімон. — Ну як, добре порозважався?
Філіп здригнувся:
— Ой! Не нагадуй!
— Що, об’ївся?
— Щось на зразок того, — ухильно відповів Філіп і вирішив змінити тему розмови: — Ви вже розім’ялися?
— Щось на зразок того, — передражнив його Ернан. — І навіть трохи відпочили в тому гайку… — Він сухо прокашлявся. — Чорт! Спрага замучила. Мабуть, час повертатися.
Філіп це передбачив.
— Може, спершу перекусимо? — з усмішкою запитав він.
— Га? — пожвавився Ернан. — У тебе є що поїсти?
— Певна річ… Ґоше, — звелів він слузі, — занеси торбу до шатра. Увійдімо, хлопці, сховаймося від сонця. Спека неймовірна, правда ж? Коли таке творитиметься й під час турніру, кепські будуть наші справи.
— Буде ще гірше, коли зарядить дощ, — зауважив Ернан, слідом за Сімоном забираючись до шатра. — До спеки я звик у Палестині. А от дощ… Терпіти не можу, коли чвакає багнюка під ногами коней.