Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
Це був вечір як ніколи приємний для всіх; обличчя старшої міс Беннет світилося радістю і виглядало ще вродливішим, ніж зазвичай. Кітті манірно посміхалася, сподіваючись, що незабаром настане й її черга. Місіс Беннет ніяк не могла знайти потрібних слів, аби висловити свою згоду і своє схвалення, хоча вже півгодини вона з Бінглі ні про що інше не розмовляла; а коли під час вечері до них приєднався містер Беннет, то його голос та поведінка добре демонстрували, наскільки щасливим він був.
Однак жодного слова і жодного натяку не злетіло з його вуст, доки їхній візитер не побажав їм доброї ночі. Та тільки-но він пішов, містер Беннет звернувся до своєї дочки з такими словами:
— Джейн, я поздоровляю тебе! Ти будеш дуже щасливою жінкою.
Джейн одразу ж підійшла до нього, поцілувала й подякувала за доброту.
— Ти — хороша дівчина, — сказав у відповідь містер Беннет, — і мені приємно думати про те, що ти так вдало вийшла заміж. Я ніскільки не сумніваюся, що ви добре ладитимете одне з одним. Ви, безперечно, маєте схожі характери. І ти, і він є такими поступливими, що ви ніколи не зможете дійти згоди; настільки легкодумними, що кожен служник зможе вас обдурити; такими щедрими, що ваші витрати завжди перевищуватимуть ваші доходи.
— Сподіваюся, що цього не буде. Нерозважливість та легкодумність у грошових справах будуть неприйнятними і непростимими перш за все для мене.
— Витрати перевищуватимуть доходи?! Мій любий містере Беннет, про що ви кажете? — вигукнула його дружина. — Та він же має чотири чи п'ять тисяч фунтів доходу на рік, а то й більше!
І потім, звертаючись до своєї дочки:
— Моя люба, моя дорога Джейн! Я така щаслива! Сьогодні вночі я не зможу склепити очей! Я знала, що так і буде. Я завжди казала, що саме так і має статися. Хіба ж може така врода пропадати надаремне! Пам'ятаю, коли я вперше побачила містера Бінглі після його приїзду до Гертфордшира минулого року, то подумала, що ви можете стати гарною парою. О! Він — найвродливіший молодик на світі!
Вікхема, Лідію — всіх було забуто. Тепер її улюбленою дитиною була, поза всяким сумнівом, Джейн. У ту мить їй було байдуже до всіх інших. Невдовзі молодші сестри Джейн почали цікавитися тими вигодами, котрі їм могли перепасти через її майбутнє заміжжя.
Мері питалася дозволу користуватися бібліотекою в Недерфілді, а Кітті благала, щоб кожної зими там влаштовувалися бали.
Зрозуміло, що відтоді Бінглі став бувати у Лонгберні щодня; він часто приходив іще до сніданку й завжди залишавсь аж до опісля вечері, крім тих випадків, коли якийсь явно злостивий і недобрий сусід, вартий безкінечного осуду та презирства, запрошував його на обід і Бінглі вважав своїм обов'язком таке запрошення прийняти.
Тепер Елізабет мала небагато часу для розмов із своєю сестрою, бо, поки її кавалер перебував у них удома, всю свою увагу Джейн приділяла тільки йому; та Елізабет побачила, що в ті години розлуки, які траплялися, вона могла принести суттєву користь їм обом. Бінглі, за відсутності Джейн, завжди звертався до Елізабет, аби з приємністю поговорити з нею про її старшу сестру, а Джейн, за його відсутності, теж постійно шукала її товариства, щоб вилити душу.
— Я так зраділа, — зізналася вона якось увечері, — коли він сказав мені, що нічого не знав про моє перебування в Лондоні минулої весни. Я й подумати про таке не могла.
— А я здогадувалася, — відповіла Елізабет. — А чим він це пояснив?
— Напевне, це все були витівки його сестричок. Для них його знайомство зі мною було явно небажаним, що мене зовсім не дивує, бо, як на них, то він би міг знайти об'єкт уподобань більш достойний уваги в усіх відношеннях. Але коли вони переконаються — і я у це вірю, — що їхній брат знайшов зі мною своє щастя, то мої стосунки з ними знову стануть гарними, хоч вони вже ніколи не будуть такими гарними, як раніше.
— Такої недоречної промови я ще від тебе не чула, — сказала Елізабет. — Дівчинко! Мені було б противно бачити, як ти знову станеш дурненькою жертвою удаваної симпатії та поваги до тебе з боку міс Бінглі!
— Ти тільки уяви собі, Ліззі, — коли минулого листопада містер Бінглі поїхав до Лондона, то він справді мене тоді любив і не повернувся до Недерфілда тільки тому, що був упевнений у моїй байдужості до нього.