Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
Коли чоловіки підвелися, щоб піти, місіс Беннет згадала про свій намір виявити ввічливість і запросила їх на обід до Лонгберна через кілька днів.
— Ви заборгували мені візит, містере Бінглі, — додала вона, — бо коли минулої зими поїхали до Лондона, то обіцяли відразу по поверненні пообідати з усією нашою родиною. Як бачите, я зовсім не забула; і кажу вам — я дуже розчарувалася, що ви не повернулися, щоб виконати вашу обіцянку.
При цій згадці на обличчі в Бінглі з'явився винуватий вираз, і він пробурмотів щось про справи, які не дали йому змоги приїхати. Потім вони пішли.
Місіс Беннет мала сильне бажання попрохати їх залишитись і пообідати разом з ними того ж дня; але, незважаючи на те, що в них завжди добре куховарили, вона була непевна — чи вистачить двох страв для чоловіка, на якого в неї були далекосяжні плани, і чи зможе вона задовольнити ними витончений смак і гордовитість того, хто має десять тисяч фунтів на рік.
Розділ LIV
Тільки-но вони пішли, Елізабет вирішила прогулятися, щоб хоч трохи поліпшити свій настрій, а іншими словами — щоб безперервно розмірковувати на теми, здатні його лише погіршити. Поведінка містера Дарсі вкрай здивувала її та роздратувала.
«І дійсно — якщо він прийшов лише для того, щоби з серйозним чи байдужим виглядом мовчати, то навіщо він прийшов узагалі?»
Жодне з пояснень не могло її задовольнити.
«Як люб'язно поводитися з моїми дядьком та тіткою в Лондоні — так це іще можна, але чому ж він не міг бути люб'язним зі мною? Якщо він мене боїться, то навіщо сюди приходити? Якщо йому до мене вже байдуже, то чому ж він мовчить? Що за хитрощі такі?! Не хочу більше про нього й думати».
її рішучість протрималася нетривалий час лише завдяки наближенню її сестри, яка приєдналася до неї з радісним виразом обличчя, котрий демонстрував, що вона більше за Елізабет була задоволена приходом візитерів.
— Тепер, — сказала вона, коли перша зустріч скінчилася, — мені стало зовсім легко. Я увірувала у свої власні сили, і його прихід більше ніколи не змусить мене знітитись. Я рада, що він прийде до нас у вівторок на обід. Тоді всі матимуть змогу побачити, що і він, і я зустрічаємося лише як звичайні та байдужі одне до одного люди.
— Байдужі, аж далі нікуди, — сказала Елізабет і розсміялась. — Ой, Джейн! Стережися!
— Лізонько, не думай, що я слабка і що мені щось загрожує.
— Гадаю, що тобі сильно загрожує його кохання до тебе, котре може спалахнути з новою силою.
Вони не бачили джентльменів аж до вівторка, а тим часом місіс Беннет давала волю всім своїм щасливим мріям, воскреслим завдяки доброзичливості та звичайнісінькій ввічливості містера Бінглі.
У вівторок в Лонгберні зібралася велика компанія; і ті двоє, яких дожидалися з особливим нетерпінням, підоспіли саме вчасно, що робило честь їхній пунктуальності як людей глибоко порядних. Коли гості пройшли до їдальні, то Елізабет надзвичайно цікаво було побачити, чи сяде Бінглі біля її сестри — на те місце, котре завжди належало йому під час усіх попередніх прийомів у Лонгберні. Її обачлива матінка, думаючи те ж саме, все ж не ризикнула сама запропонувати те місце. Увійшовши до кімнати, він, здавалося, завагався, та Джейн зовсім випадково поглянула довкола і, помітивши його, зовсім випадково всміхнулася — справу було вирішено: Бінглі всівся біля неї.
Елізабет переможно поглянула на його приятеля. До того, що трапилося, той поставився з шляхетною байдужістю, і вона могла б подумати, що Бінглі заздалегідь отримав дозвіл бути щасливим, якби не помітила, що той теж дивиться на містера Дарсі з виразом веселого здивування.
Поводження Бінглі з її сестрою під час обіду було таким, що не залишило сумнівів стосовно його симпатії до неї; і хоча ця симпатія була стриманіша, ніж раніше, вона, одначе, переконала Елізабет, що коли Бінглі ніхто не заважатиме, то щастя її сестри та щастя його власне невдовзі буде забезпечене. Не сміючи бути надто впевненою у сприятливих наслідках, вона все одно з приємністю спостерігала за його поведінкою. Лише ці спостереження й давали їй утіху, бо настрій у неї був поганий. Містер Дарсі сидів ближче до протилежного кінця столу. Біля нього сиділа її мати. Елізабет розуміла, наскільки незручною є така ситуація для них обох, наскільки невигідно будуть виглядати вони одне проти одного. Вона сиділа досить далеко від них і тому зовсім не чула їхньої розмови, але бачила зате, що одне з одним говорили вони дуже мало, а коли й говорили, то манери їхні були дуже формальними та прохолодними. Материна неввічливість робила для Елізабет іще болючішим усвідомлення того, що вони були перед ним у неоплатному боргу. Інколи їй здавалося, що вона віддала б усе за змогу сказати містеру Дарсі, що серед їхньої родини є й такі, котрі знають про його доброту та глибоко за неї вдячні.