Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Бургдорф подивився на годинник: до початку конференції в Гітлера лишилося п'ять хвилин; відчуваючи страшенну важкість у всьому тілі, він пройшов через анфіладу кімнат: всюди за довгими столами сиділи офіцери СС особистої охорони фюрера. Перед кожним стояли пляшки бренді й шампанського.
Бургдорф спустився в приймальню, завішену картинами старих італійських майстрів; Борман якось сказав, що це лише стотисячна частина тих експонатів, які вивезли з картинних галерей світу, щоб прикрасити «чудо XX століття» — «музей» Адольфа Гітлера в Лінці.
На фоні пухирчатих стін, пофарбованих тюремною, сірою фарбою, обличчя старих чоловіків і пишнотілих красунь виглядали страшно, ніби на малині у скупщика краденого. Світло падало нерівно, тому олія виблискувала, здавалася тьмяно-жирною. Були помітні тріщини, дрібні, як зморшки на обличчях старих жінок.
Ад'ютант Гюнше, зустрівши Бургдорфа, сказав, що фюрер пробачається за запізнення, він кінчає снідати, попросив почекати п'ять хвилин.
Увійшов Кребс, мовчки потиснув Бургдорфу руку.
— Над нами ще немає російських танків? — похмуро пожартував Бургдорф.
Кребс, позбавлений почуття гумору, відповів:
— Таких даних поки що не надходило…
…Гітлер прийшов у супроводі Бормана й Геббельса; його сильно хитало, трусилася вся ліва половина тіла.
Мовчки потиснувши руки Кребсу й Бургдорфу, він запросив усіх у конференц-зал. Бургдорф звернув увагу на Геббельса — в очах Кульгавого метався страх, обличчя обтягнуте пергаментною зморшкуватою шкірою — наче маска.
Ад'ютант начальника штабу Болдт на запитання Гітлера чим добрим він може порадувати присутніх, відповів:
— Танки Рокоссовського просунулися на п'ятдесят кілометрів на схід від Штеттіна і розвивають наступ по всьому північному фронту, поступово скупчуються в напрямі до Берліна…
Гітлер обернувся до Кребса й спроквола відчеканив:
— Оскільки Одер — чудовий природний бар'єр, який дуже важко подолати, успіх російських армій проти третього танкового угруповання свідчить про повну некомпетентність німецьких воєначальників!
— Мій фюрер, — відповів Кребс, — танкам Рокоссовського протистоять старики фольксштурму, озброєні гвинтівками…
— Пусте! — відрубав Гітлер. — Усе це нісенітниці й дурниці! До завтрашнього вечора зв'язок Берліна з північчю повинен бути відновлений, кільце росіян пробите, фронт стабілізований!
Бургдорф, що вийшов на кілька хвилин у радіорубку, повернувся з повідомленням, що всі атаки генерала Штайнера, улюбленця Гітлера, якого Гіммлер підняв до вершин могутності, захлинулися.
— Ці кретини й тупиці СС не влаштовують мене більше! — Гітлера трясло ще дужче, він ледве тримався на ногах. — Я знімаю його!
Обернувшись, Гітлер повільно пішов до виходу з конференц-залу.
Дивлячись йому вслід, Бургдорф тихо сказав:
— А російська артилерія, рейхслейтер, як ви й передбачали, вже почала обстріл аеродрому Темпельхоф… Я не певен, що туди тепер може приземлитися навіть найменший літак.
Гітлер завмер біля дверей, повільно обернувся й відчеканив:
— Ганна Рейч посадить літак навіть у провулку!
Ось як уміє працювати гестапо! — V
— Чого вони мовчать? — спитав Мюллер задумливо. — Чому б вашому Центру не відповісти так, що, мовляв, пообіцяйте йому, Мюллеру, недоторканність, а потім захомутайте й привезіть у луб'янський підвал? Або відрізати: «З гестапо ніяких справ…» Але вони мовчать… Що ви думаєте з цього приводу, Штірліц?
— Я жду. А коли ждеш, важко думається.
— До речі, ваше справжнє прізвище?
— Штірліц.
— Ви з тих німців, які народилися й виросли в Росії?
— Скоріш навпаки… Я з тих росіян, які виросли в Німеччині…
— У вас дивне прізвище — Штірліц?
— Вам знайоме прізвище Фонвізін?
Мюллер спохмурнів, лоб його вкрився глибокими зморшками; будь-яке слово Штірліца він сприймав насторожено, зразу ж шукав другий, глибинний смисл.
— Вільгельм фон Візін був обербургомістром у Нейштадті, якщо мене не зраджує пам'ять…
Штірліц, зітхнувши, лагідно всміхнувся:
— Фонвізін був великим російським письменником… Хіба прізвище визначає суть людини? Найкращими пейзажистами Росії були росіянин Саврасов і єврей Левітан… Десь в енциклопедії так і написано: «Великий російський художник Левітан народився в бідній єврейській родині…»
— А той диктор, який читає по радіо сталінські накази армії, його родич?