Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

А.І. Рарог також пише, що необхідною ознакою одержання хабара є його обумовленість певними діями у відповідь службової особи, що рівною мірою стосується як хабара-підкупу, коли він передує бажаним для хабародавця діям службової особи, так і хабара-винагороди, при якому хабар вручається службовій особі після вчинення нею дії (бездіяльності) в інтересах хабародавця. Якщо ж службова особа вчинює по службі законні і доцільні дії, не розраховуючи на винагороду від приватних осіб, а потім одержує від зацікавленої особи попередньо не обіцяну, а тому несподівану подяку у матеріальній формі, склад злочину відсутній (Российское уголовное право: в 2 т. Т.2. Особенная часть: учеб. / Г.Н. Борзенков [и др.); под ред. Л.В. Иногамовой-Хегай, В.С. Комиссарова, А.И. Рарога. — М.: ТК Велби, Изд-во "Проспект", 2006. — С.517; Лысов М.Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву. — Казань, 1972. — С.211–212; Папиашвили Ш.Г. Должностные преступления в теории уголовного права, законодательстве и судебной практике. — Тбилиси, 1988. — С. 188–192; Квициния А.К. Должностные преступления. — М., 1992. — С.138).

Іншу позицію займає А.П. Кузнецов, який вважає, що оскільки в КК не проводиться розмежування хабара на підкуп і винагороду, закон не вимагає ні попередньої обумовленості між хабародавцем і хабароодержувачем про характер і зміст дій, вчинюваних за хабар, ні обумовленості дій хабарем. Необхідно лише, щоб між даванням хабара і використанням службового становища був безпосередній зв'язок, тобто щоб хабар був одержаний винним у зв'язку з діями, вчиненими із використанням службового положення, і незалежно від того, мала місце чи ні про це попередня домовленість і чи були дії хабароодержувача попередньо обумовлені хабарем (Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации (постатейный) / [Дуюнов В.К. и др.]; отв. ред. Л.Л. Кругликов. — М.: Волтере Клувер, 2005. — С.907).

Згідно зі ст. 10 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., кожна Держава — учасниця вживає таких заходів, які з урахуванням її правових принципів можуть використовуватися для встановлення відповідальності юридичних осіб за участь у серйозних злочинах, до яких причетна організована злочинна група, і за злочини, визнані відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї Конвенції. Така відповідальність, за умови дотримання правових принципів Держави — учасниці, відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільно-правовою або адміністративною. Крім того, кожна Держава — учасниця, зокрема, забезпечує застосування щодо юридичних осіб, які притягуються до відповідальності згідно з цією статтею, відповідних ефективних кримінальних або некримінальних санкцій, які здійснюють стримуючий вплив, включаючи грошові санкції (ОВУ. — 2006. — № 14. — Ст. 1056).