Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Представники другої — якщо не апологізують, то, принаймні, відгукуються про УД і її керманича надзвичайно схвально. Вони переконують: режим Гетьманату висловлював інтереси «його найголовніших та найконструктивніших верств» — заможного селянства, поміщицтва, промислової, фінансової та інтелектуальної еліт. Режим УД розглядається «як апогей опозиційного Центральній Раді широкого селянського руху за встановлення „ладу” і „твердої руки”». Вони також цілком слушно констатують: «...ідея встановлення „твердої влади” знайшла значну підтримку у суспільстві, квітневий переворот був суто українською ініціативою, але німецьке командування уважно спостерігало за процесом зміни влади і контролювало його».

Так, активний діяч УЦР і УД, Дмитро Дорошенко, наголошував: імена Скоропадського й Василенка — «вже самі собою свідчать, що ідеться не про «кінець української державності», а щонайбільше — про зміну її форми»[7].

Сам гетьман, у свою чергу, нібито виходив з того, «що українська самостiйна i незалежна держава зможе на довший час устоятися з причини браку творчих сил i малої нацiональної свiдомостi широких народних мас, — знайомимося ще з однією думкою, — i тому не хотiв зв’язуватися з українським визвольним рухом». Крiм того, Скоропадський «...вважав весь час свого гетьманування, що український нарiд — це темна маса, негiдна нiяких полiтичних прав», отож з iсторичної точки зору його «поява на полiтичнiй арені для України була запiзнена»[8]. Якщо сказати відверто, то Павло Петрович не дуже і помилявся — вся історія нашого народу у ХХ столітті то підтверджує.

Попри те, що обидві групи історію Української Держави описали якщо не щохвилинно, то погодинно, — цілісного, несуперечливого, ясного уявлення про феномен цього державного утворення виробити так і не пощастило.

Це були змушені констатувати учасники Всеукраїнської наукової конференції «Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контро­версії», приуроченої до 90-х роковин від дня гетьманського перевороту[9]. Піонер сучасної непідцензурної історії УД Володимир Устименко: «Українська гетьманська держава 1918 року — історичне явище, яке й досі є предметом жвавих наукових дискусій. Серед форм новітньої української державності 1917—1920 років вона складніше за все піддається інтерпретації та однозначній оцінці. ...Феномен Української Держави надав процесам національного державотворення початку XX століття нового змісту, позбавивши їх революційно-соціалістичної одномірності і збагативши досвідом державного будівництва, опертого на традиційні цінності, культурно-історичну спадкоємність, примат еволюційності, поміркованості та правопорядку. Цей період справив суттєвий вплив на подальший розвиток суспільної думки і політичної культури українців... Найголовніше, мабуть, — підкреслює науковець, — усі громадяни України, незалежно від національності, визнавались рівноправними перед законами Української Держави»[10].