Ностромо. Приморське сказання
- Автор: Конрад Джозеф
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-183-4
- Переводчик: Олена О’Лір
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ностромо. Приморське сказання». Краткое содержание книги:
Пані Ґулд злякано спостерігала за його відстороненістю. У її сприйнятті це застрашливе буденне явище затьмарювало й вихолоджувало будинок, мов грозова хмара, яка заступала сонце. Напади відстороненості в Чарлза Ґулда виражали енергійну концентрацію волі, одержимої нав’язливою думкою. Людина, одержима нав’язливою ідеєю, — душевнохвора. Вона небезпечна навіть тоді, якщо ця ідея — ідея справедливості, адже хіба не зможе такий одержимий безжально звергнути склепіння небесне на кохану голову? На очах пані Ґулд, які споглядали профіль чоловіка, знову виступили сльози. І знову вона ніби наяву побачила розпач безталанної Антонії.
«Що б я робила, якби Чарлі втопився, коли ми ще були заручені?» — зі страхом вигукнула вона подумки. Серце її похололо, а щоки спалахнули, наче обпалені полум’ям поховального вогнища, яке пожирало всю її земну любов. З очей її ринули сльози.
— Антонія уб’є себе! — скрикнула вона.
Цей крик, що порушив тишу в кімнаті, справив на диво малий ефект. Лише лікар, який кришив скибку хліба, схиливши набік голову, підняв обличчя — і кілька довгих волосків, які стирчали з його кошлатих брів, ворухнулись через те, що він трохи нахмурився. Доктор Моніґем цілком щиро гадав, що Деку — об’єкт, на рідкість не вартий прихильності ані від жодної жінки. І він знову схилив голову, скрививши губи, серце його сповнилось ніжного захвату від пані Ґулд.
«Вона думає про цю дівчину, — казав він сам до себе, — вона думає про дітей Віоли, вона думає про мене, про поранених, про гірників, вона завжди думає про всіх, хто бідний і нещасний! Але що робитиме вона, якщо з Чарлзом у цій пекельній колотнечі, куди його втягнув той клятий Авельянос, станеться найгірше? Схоже, про неї ніхто не подумає».
Чарлз Ґулд, уп’явшись очима у стіну, далі спроквола розмірковував.
«Напишу Голройдові, що копальня Сан-Томе — досить велика, щоб узятися за створення нової Держави. Це його потішить. Це спонукає його змиритися з ризиком».
Але чи справді може стати у пригоді Барріос? Можливо. Але він — недосяжний. Вислати до Кайти корабель уже немає змоги, оскільки Сотільйо захопив порт і має у своєму розпорядженні пароплав. І тепер, коли всі демократи у провінції стоять на вухах і в Кампо розворушилось кожне селище, де ж йому знайти людину, яка успішно добереться суходолом до Кайти з посланням, а це принаймні десять днів шляху верхи, людину відважну і рішучу, яка не дасть заарештувати себе чи вбити, а якщо потрапить під арешт, то з відданості проковтне депешу? Капатас карґадорів був би сáме такою людиною. Але капатаса карґадорів уже немає на світі.
І Чарлз Ґулд, відвівши очі від стіни, спокійно сказав:
— Ох уже той Гірш! Що за чудасія! Врятувався, вчепившись у якір, еге ж? Я поняття не мав, що він іще був у Сулако. Я гадав, що він повернувся суходолом до Есмеральди понад тиждень тому. Якось він прийшов сюди, аби поговорити зі мною про свій чинбарний бізнес та ще дещо. Я пояснив йому, що діла не буде.
— Він боявся вирушати назад, бо на тій дорозі промишляє Ернандес, — зауважив лікар.
— А якби не він, ми й не дізналися б нічого про те, що сталось, — подивувався Чарлз Ґулд.
Пані Ґулд заволала:
— Антонія не повинна дізнатися! Не треба їй казати! Не зараз.
— Не схоже, щоб хтось передав їй новини, — зауважив лікар. — Це ні в чиїх інтересах. — Він обернувся до Чарлза Ґулда. — Скажу більше, тутешній люд боїться Ернандеса, як чорта. Це навіть незручно, бо якщо треба зв’язатися з отим ізгоєм, годі знайти посланця. Коли Ернандес рискав за сотні миль звідси, населення Сулако зазвичай тремтіло, слухаючи байки про те, як він смажить своїх полонених живцем.
— Так, — півголосом підхопив Чарлз Ґулд, — капатас капітана Мітчелла був єдиною людиною в місті, яка бачила Ернандеса сам на сам. Це отець Корбелан його найняв. Він перший налагодив зв’язок. Шкода, що…